Повернемо вимерлих тварин до життя
Teinolophos — доісторичний рід однопрохідних або яйцекладних ссавців. Він відомий за чотирма зразками, кожен з яких складається з часткової нижньої щелепної кістки, зібраних з формації Вонтхаггі у Флет-Рокс, Вікторія, Австралія. Він жив під час пізнього баремського віку нижньої крейди (122,46—112,03 млн років тому). Типовий вид — Teinolophos trusleri.
Acrophyseter — рід вимерлих кашалотів, який жив у пізньому міоцені біля узбережжя Перу і включає два види: A. deinodon і A. robustus. Це частина групи кашалотів, що були пристосованими для полювання на велику здобич та мали для цього спільні адаптації, як-от глибоко вкорінені та товсті зуби. Acrophyseter був завдовжки 3,9–4,3 метри, що робило його найменшим хижим кашалотом. Завдяки своїй короткій загостреній морді та міцним вигнутим переднім зубам він, ймовірно, харчувався великими морськими хребетними свого часу, такими як тюлені та інші кити.
Discokeryx — вимерлий рід парнокопитних, можливо, споріднений сучасним жирафам і окапі. D. xiezhi існував у період раннього міоцену, 17–16,9 мільйонів років тому. Скам’янілі рештки цієї тварини були виявлені в формації Халамагай, розташованій на північному заході Китаю.
Pampatherium — вимерлий рід неповнозубих (Xenarthra), що жив в Америці в плейстоцені. Деякі види вимерли прямо на межі плейстоцену і голоцену.
Merycoidodon — вимерлий рід травоїдних парнокопитних родини Merycoidodontidae, більш відомий під назвою Oreodon. Він був ендемічним для Північної Америки в період від середнього еоцену до середнього міоцену (46-16 млн років тому) та існував приблизно 30 мільйонів років.
Panochthus — рід гігантських викопних броненосців з підродини Glyptodontinae, що мешкали в пліоцені — голоцені (3,6—0,01 млн років тому) на території сучасних Аргентини, Болівії, Бразилії, Парагваю та Уругваю. Найчисленніший, за видовою різноманітністю, рід з Glyptodontinae. Вимерли між 12 і 5 тис. років тому.
Hoplitomeryx — рід викопних ремиґаючих (Cervimorpha) парнокопитних, що мешкали в пізньому міоцені та ранньому пліоцені на островах на території сучасної південно-східної (можливо також центральної) Італії. Різні сучасні дослідники налічують у цьому роді від чотирьох до шести видів.
Tsaidamotherium — вимерлий рід парнокопитних з підродини козлових (Caprinae) родини бикові (Bovidae). Відомий із пізнього міоцену Тибетського плато Північно-Західного Китаю. Обидва відомі види незвичайні тим, що роги мають різний розмір: серцевина лівого рогу в кілька разів менша серцевини правого рога. Хоча спочатку вважалося, що він належить до триби Ovibovini, близької до вівцебика (Ovibos moschatus), однак дослідження 2022 року розглядає Tsaidamotherium як представника жирафових родини Prolibytheriidae разом з Prolibytherium і Discokeryx.
Bohra — вимерлий рід макропод (Macropodinae) з пліоцену-плейстоцену Австралії. Типовий вид, Bohra paulae, вперше був описаний у 1982 році з матеріалу, знайденого в печерах Веллінгтон у Новому Південному Уельсі. Було описано три інші види: Bohra wilkinsonorum з південно-східного Квінсленда в 2004 році, Bohra illuminata з південно-центральної Австралії в 2008 році і Bohra nullarbora із Західної Австралії в 2009 році.
Anoplotherium — вимерлий рід травоїдних парнокопитних ссавців, що можливо належав до підряду Tylopoda або був їх близьким родичем, який мешкав у Європі від пізнього еоцену до самого раннього олігоцену. Скам’янілості Anoplotherium вперше були виявлені в гіпсових кар’єрах Парижа в 1804 році і згодом описані французьким натуралістом Жоржем Кюв’є (Georges Cuvier). Це один з перших описаних палеогенових ссавців, реконструкції Anoplotherium XIX століття можна побачити в парку Crystal Palace.