Повернемо вимерлих тварин до життя
23,03–5,333 млн років тому.
У Євразії продовжується альпійський орогенез; у Новій Зеландії під час кайкурського орогенезу формуються Південні Альпи. Широко поширюються ліси на планеті, трави зустрічаються повсюдно. Концентрація вуглекислого газу (CO2) в атмосфері знижується з 650 до 100 ppm. З’являються сучасні родини ссавців (Mammalia) і птахів (Aves). Диверсифікація коней (Equidae) і мастодонтів (Mammutidae). Поява спільного предка людиноподібних мавп (Hominoidea) і людини (Homo).
На планеті теплішає під час середньоміоценового кліматичного оптимуму. Відбувається середньоміоценове вимирання деяких таксонів.
В кінці міоцену на планеті панує прохолодний льодовиковий клімат, розвинення Східноантарктичного льодовикового щита. Відбувається висихання солоних озер замкненого басейну на місці сучасного Середземного моря — Мессінський пік солоності. Відбувається поступове розходження гілок шимпанзе і людини від спільного предка. У центральній частині Африки живе сахельантроп (Sahelanthropus tchadensis).
Dicrocerus (його назва по-грецьки означає «вилчастий ріг») — вимерлий рід оленів, що жив у середньому та верхньому міоцені (близько 14 – 6 мільйонів років тому), а його викопні рештки були знайдені в Європі та Азії. Dicrocerus, ймовірно, походив з Азії, з регіону, де, як вважають, виникли і еволюціонували справжні олені. Він населяв ліси в помірному поясі, а в Європі був типовим для міоцену (15-5 млн років тому). Dicrocerus вимер на початку пліоцену, не залишивши нащадків.
Simiolus — викопний рід приматів вимерлої родини Dendropithecidae, що існував у Східній Африці в міоцені (12,5 млн років тому). Рештки представників роду знайдені в Кенії. Рід був вперше описаний в 1987 році. Типовий вид — Simiolus enjiessi.
Hadrokirus martini – це вимерлий вид справжніх тюленів (Phocidae), що мешкав на узбережжі Перу близько 6 мільйонів років тому (пізній міоцен – ранній пліоцен). Він був знайдений у формації Піско разом з іншими морськими тваринами, такими як ракоподібні, акулі, прибережні птиці, кити та морські лінивці.
Odobenocetops – рід вимерлих ссавців з підряду зубастих китів, єдиний у родині Odobenocetopsidae. Викопні рештки знайдені на території Перу та Чилі у верхньоміоценових (11,62-5,33 млн років тому) відкладах. Відрізнялися своїми незвичайними іклами.
Lagomeryx – рід доісторичних копитних, які мешкали в Євразії від нижнього до середнього міоцену. Скам’янілі рештки були знайдені в Європі та Азії.
Megalochoerus – вимерлий рід великих і довгоногих свиней з міоцену Африки. Родова назва тварини буквально означає «гігантська свиня».
Tragoportax – вимерлий рід ссавців, що належить до родини Бикові (Bovidae). Він жив у верхньому міоцені (близько 11 – 7 мільйонів років тому), а його викопні рештки були знайдені в Європі, Азії та Африці.
Simocyon («короткомордий пес») – рід вимерлих хижих ссавців із родини Ailuridae (включає сучасну малу панду, Ailurus fulgens). Simocyon, який був приблизно розміром з пуму (Puma concolor), жив у епоху пізнього міоцену та початку пліоцену і був виявлений у Європі, Азії та рідше в Північній Америці (Peigné et al., 2005).
Епіціон (лат. Epicyon, від грец. ἐπι- +κύων «надсобака») – рід вимерлих гігантських псових підродини Borophaginae. Мешкали в міоцені в Північній Америці (6,20 – 5,330 млн. Років тому). Рід містить кілька видів. Типовий вид Epicyon haydeni – найбільший пес всіх часів: висота в холці 90 см.
Келенкен (лат. Kelenken) – рід вимерлих гігантських нелітаючих хижих птахів родини фороракосові (Phorusrhacidae). Жили в середньому міоцені близько 15 млн років тому. Келенкени мешкали на території сучасної Патагонії (Аргентина) разом з аргентавісами (лат. Argentavis). Потім він переселився в Північну Америку, де конкурував з вовками і шаблезубими кішками.