Повернемо вимерлих тварин до життя
23,03–5,333 млн років тому.
У Євразії продовжується альпійський орогенез; у Новій Зеландії під час кайкурського орогенезу формуються Південні Альпи. Широко поширюються ліси на планеті, трави зустрічаються повсюдно. Концентрація вуглекислого газу (CO2) в атмосфері знижується з 650 до 100 ppm. З’являються сучасні родини ссавців (Mammalia) і птахів (Aves). Диверсифікація коней (Equidae) і мастодонтів (Mammutidae). Поява спільного предка людиноподібних мавп (Hominoidea) і людини (Homo).
На планеті теплішає під час середньоміоценового кліматичного оптимуму. Відбувається середньоміоценове вимирання деяких таксонів.
В кінці міоцену на планеті панує прохолодний льодовиковий клімат, розвинення Східноантарктичного льодовикового щита. Відбувається висихання солоних озер замкненого басейну на місці сучасного Середземного моря — Мессінський пік солоності. Відбувається поступове розходження гілок шимпанзе і людини від спільного предка. У центральній частині Африки живе сахельантроп (Sahelanthropus tchadensis).
Danuvius — вимерлий рід людиноподібних мавп, що жив 11,6 млн років тому в середньому та пізньому міоцені на півдні Німеччини. Ця територія в той час, ймовірно, була лісовим масивом з сезонним кліматом. Рід включає один вид — Danuvius guggenmosi. За оцінками, самець важив близько 31 кг, а дві самки — 17 і 19 кг. І рід, і вид були описані в листопаді 2019 року.
Whollydooleya — викопний рід сумчатих, знайдений неподалік від Ріверслі (Австралійський заповідник викопних ссавців), ранній приклад адаптації до гіперхижацтва. Датування знахідки, хоча й непевне, пов’язане з матеріалом, віднесеним до роду Ekaltadeta, що дозволяє віднести її до середини або кінця міоцену. Типовий вид — Whollydooleya tomnpatrichorum.
Tylocephalonyx — вимерлий халікотерій з міоцену Північної Америки. Він примітний куполоподібною формою черепа. Тилоцефалонікс споріднений сучасним коням, носорогам і тапірам.
Anachlysictis — рід вимерлих хижих ссавців з групи Sparassodonta, представник метатеріїв (група, що включає сумчастих та їхніх близьких родичів), котрі населяли Південну Америку протягом кайнозою. Типовий вид — Anachlysictis gracilis.
Iranotherium — рід великих еласмотеринових носорогів, порівнянних за розмірами з сучасним білим носорогом. Відомий з пізнього міоцену Мараги, Іран та середньої частини формації Люшу на північному заході Китаю. Він був попередником спорідненого виду Sinotherium і, можливо, в кінцевому підсумку був витіснений своїм нащадком. Цей вид найбільш відомий завдяки унікальному статевому диморфізму серед носорогів.
Langstonia — вимерлий рід нотозухієвих крокодиломорфів родини Sebecidae. Жив у середньому міоцені (зокрема, в лавентському періоді наземних ссавців). Рештки знайдено в “Мавпячих ложах” колумбійської формації Вільявієха. Langstonia була названа у 2007 році Альфредо Паолілло (Alfredo Paolillo) та Омаром Лінаресом (Omar Linares) на основі скам’янілостей, описаних Ленгстоном у 1965 році як Sebecus huilensis. Таким чином, типовим видом є L. huilensis (Paolillo & Linares 2007).
Hexaprotodon — вимерлий рід гіпопотамів, відомий з Африки та Азії. Назва Hexaprotodon означає “шість передніх зубів”, оскільки деякі викопні форми мають три пари різців.
Megalibgwilia — рід єхидн (Tachyglossidae), відомий лише за австралійськими скам’янілостями, до якого належать найдавніші з відомих видів єхидн. Рід існував від міоцену до пізнього плейстоцену, вимерши близько 50 000 років тому. Види Megalibgwilia були більш поширені в більш теплому і вологому кліматі. Вимирання може бути пов’язане зі зростаючою аридизацією в Південній Австралії.
Pontolis — вимерлий рід великих моржів. До нього належали три види: P. magnus, P. barroni і P. kohnoi. Як і всі ластоногі, Pontolis був масивним водоплавним хижаком. Понтоліси мешкали вздовж тихоокеанського узбережжя Північної Америки біля сучасного західного узбережжя Каліфорнії та Орегону між 11,608 і 5,332 мільйонами років тому, протягом міоцену і пліоцену.
Messapicetus — вимерлий рід дзьоборилових дельфіновидих з пізнього міоцену. Наразі він містить два види, M. longirostris з тортона Італії і M. gregarius з формації Піско в Перу. Проте третій безіменний вид, відомий за фрагментарним матеріалом, представлений у формації Сент-Меріс у Меріленді. M. gregarius був статево диморфним, самці мали бивні, які, як припускають, використовувалися у внутрішньовидовому бою за партнерів.