Повернемо вимерлих тварин до життя
Llanocetus — рід вимерлих зубатих вусатих китів з пізнього еоцену Антарктиди. Типовий вид, Llanocetus denticrenatus, досягав гігантських розмірів. Молодий екземпляр досягав приблизно 8 м в довжину, а другий, безіменний вид, відомий лише за трьома ізольованими премолярними зубами, досягав загальної довжини тіла до 12 м. Як і інших вусатих китів еоцену, у Llanocetus відсутній китовий вус. Ймовірно, він живився всмоктуванням, як сучасні дзьоборилові та карликові кити.
Scleromochlus – рід вимерлих дрібних птерозавроподібних архозаврів з пізнього тріасу. Рід містить типовий і єдиний вид Scleromochlus taylori, названий Артуром Смітом Вудвордом (Arthur Smith Woodward) у 1907 році. Назва роду з грецької означає “тверда точка опори”.
Sthenurus — вимерлий рід кенгуру. При довжині близько 3 м, деякі види були вдвічі більшими за сучасні види. Sthenurus був спорідненим з більш відомим Procoptodon. Вважається, що підродина Sthenurinae відокремилася від спорідненого таксону Macropodinae (кенгуру і валлабі) в середині міоцену, а потім її популяція зростала протягом пліоцену.
Ocepeia – вимерлий рід африканських ссавців, що мешкав на території сучасного Марокко в епоху середнього палеоцену, приблизно 60 мільйонів років тому. Вперше тварина була названа і описана у 2001 році, типовий вид – O. daouiensis з селандського етапу марокканського басейну Улед-Абдун. Другий, більший вид, O. grandis, відомий з дещо молодшого танетського етапу в тій же області. За життя ці два види важили приблизно 3,5 кг і 10 кг, відповідно. Вважається, що вони були спеціалізованими листоїдами. Викопні черепи Ocepeia є найдавнішими відомими африканськими черепами і найкраще вивченими з усіх палеоценових ссавців Африки.
Macrocranion — рід вимерлих ссавців еоценової епохи Європи та Північної Америки. Виняткові скам’янілості були знайдені в Мессельській ямі в Німеччині. Види макрокраніонов часто описують як хижаків лісової підстилки розміром з невеликих вивірок, але з довшими кінцівками. Рід представлений на ділянці Мессель Піт двома видами M. tupaidon і M. tenerum.
Pannoniasaurus — вимерлий рід тетизауринових мозазаврів, відомий з пізньокрейдової формації Чехбаня (сантонський ярус) Угорщини. Він містить єдиний вид, Pannoniasaurus inexpectatus, який отримав назву “несподіваний”, оскільки був виявлений у прісноводних відкладеннях. Це відрізняє його від інших мозазаврів, котрі були морськими хижаками. Це був мозазавр середнього розміру, що досягав до 6 м у довжину.
Penelopognathus — рід динозаврів, які жили в ранньому крейдяному періоді. Це був ігуанодонт та предок гадрозавридів. Його відкриття підтримує гіпотезу, що гадрозавроїди походять з Азії. Скам’янілості були знайдені у формації Байін-Гобі на території сучасного Китаю.
Hilarcotherium — вимерлий рід астрапотерієвих ссавців, що мешкав у Південній Америці протягом середнього міоцену (лавентан). Типовим видом є H. castanedaii, знайдений у відкладах формації Ла-Вікторія, що входить до складу групи Хонда в департаменті Толіма в Колумбії.
Serpentisuchops — полікотилідний плезіозавр, відомий з крейди Вайомінгу. На відміну від більшості плезіозаврів, він мав як довгу шию, так і великі, витягнуті щелепи. Знайдений частковий скелет вказує на те, що тварина була понад сім метрів завдовжки. Довгі щелепи і шия, ймовірно, допомагали швидко наносити бокові удари, щоб схопити швидку невелику здобич.
Pelorocephalus (в перекладі з грецької означає “жахлива голова”) — рід вимерлих чигутізавридових темноспондильних батрахоморфів (базальних “земноводних”), відомий з пізнього тріасу (карній) формації Качеута басейну Куйо та формації Ішигуаласто басейну Ішигуаласто-Вілья-Уніон, обидві на північному заході Аргентини.