Danuvius — мавпа з дивною локомоцією 🦤 Вимерлий світ

Danuvius — вимерлий рід людиноподібних мавп, що жив 11,6 млн років тому в середньому та пізньому міоцені на півдні Німеччини. Ця територія в той час, ймовірно, була лісовим масивом з сезонним кліматом. Рід включає один вид — Danuvius guggenmosi. За оцінками, самець важив близько 31 кг, а дві самки — 17 і 19 кг. І рід, і вид були описані в листопаді 2019 року.

Це перша знайдена пізньоміоценова людиноподібна мавпа зі збереженими довгими кістками, які можна використати для реконструкції анатомії кінцівок, а отже, і локомоції тогочасних людиноподібних мавп.

Його першовідкривач, палеоантрополог Маделейн Бьоме (Madelaine Böhme), каже, що данувіус був пристосований як до висіння на деревах (суспензійна поведінка), так і до ходіння на двох ногах (біпедалізм). Серед сучасних людиноподібних мавп люди краще пристосовані до останнього, а інші — до першого. Таким чином, Danuvius мав спосіб пересування, не схожий на жодну з раніше відомих мавп, який називається “лазіння на витягнутих кінцівках”. Тобто він пересувався по гілках на двох ногах, а також використовував руки аби підтримувати себе на гілках. Останній спільний предок людини та інших мавп, можливо, мав подібний спосіб пересування.

Однак палеоантрополог Скотт Вільямс (Scott Williams) та інші стверджують, що фрагментарні рештки недостатньо відрізняються від інших викопних мавп, щоб дати такий ключ до походження біпедалізму.

Родова назва Danuvius є відсиланням до кельтсько-римського річкового бога Данувія, римської назви річки Дунай, яка протікає через регіон, де були знайдені рештки. Видова назва guggenmosi походить від імені археолога-аматора Сігульфа Гуґґенмоша (Sigulf Guggenmos, 1941-2018), що виявив глиняну яму, де було знайдено Danuvius.

Рештки Danuvius були знайдені в глиняному кар’єрі Хаммершміде поблизу міста Пфорцен на півдні Німеччини. Вони магнітостратиграфічно датовані 11,62 млн років тому, на межі серраваль-тортон, і були розкопані в період з 2015 по 2018 роки.

Голотип GPIT/MA/10000 складається з часткового скелета з елементами ротової порожнини, хребців та довгих кісток. Існує також три паратипи: ліва стегнова кістка дорослої особини (GPIT/MA/10001); ліва стегнова кістка дорослої особини, великий палець та зуби (GPIT/MA/10003); зуби та кістка середнього пальця ювенільної особини (GPIT/MA/10002). Загалом налічується 37 зразків.

Анатомія його зубів найбільш подібна до анатомії зубів інших дріопітекових людиноподібних мавп. Маючи обидві адаптації, як для висіння на деревах (суспензійна локомоція) , так і стояння на двох ногах (біпедальність), Danuvius міг бути дуже схожим за способами пересування на останнього спільного предка людини та інших мавп. Це додає ваги гіпотезі про те, що суспензійна активність мавп і людська біпедальність походять від форми, здатної і до того, і до іншого.

Однак, поки що рано робити остаточні висновки, оскільки незрозуміло, як Danuvius пов’язаний із сучасними людиноподібними мавпами, включаючи людину. Його відкриття також може вплинути на реконструкцію анатомії кінцівок і локомоції тогочасних людиноподібних мавп, які раніше були загалом невідомі.

Danuvius був невеликим і, ймовірно, важив у середньому 23 кг. Голотипний зразок, дорослий самець, за розмірами тазостегнового і колінного суглобів, важив від 26 до 37 кг з точковою оцінкою в 31 кг. Вага дорослої самки GPIT/MA/10003 становила 14-19 кг при точковій оцінці 17 кг, а дорослої самки GPIT/MA/10001 – 16-22 кг при точковій оцінці 19 кг. Це більше, ніж у сіамангів (Symphalangus), але набагато менше, ніж у сучасних людиноподібних мавп. Наприклад, самці бонобо (Pan paniscus) важать 39 кг, а самки – 31 кг.

Стать особини визначалася за розміром іклів, причому передбачається, що у самців ікла були більшими, ніж у самок. Вважається, що самці-дріопітеки мали видовжене обличчя з корінними зубами, зміщеними ближче до передньої частини рота. Як і в інших дріопітеків, моляри Danuvius були широкими, а між двома горбками була велика відстань. Проте премоляри мали три корені замість двох, а ікла були більш вертикально орієнтовані, а не дещо випирали.

Вважається, що Danuvius мав широку грудну клітку. Це перша зареєстрована міоценова людиноподібна мавпа, у якої діафрагма була розташована в нижній частині грудної клітки, як у Homo, що вказує на подовжену нижню частину спини і більшу кількість функціональних поперекових хребців. Це могло спричинити лордоз (нормальне викривлення людського хребта) і перемістити центр маси на стегна і ноги, що передбачає деяку нормальну двоногу активність.

Міцні пальці та гіпертрофовані кістки зап’ястя і ліктя вказують на сильний захват і пристосування рук до перенесення навантаження. Ноги також демонструють адаптацію до перенесення навантаження, особливо в гіпертрофованому колінному суглобі. Навантаження на гомілковостопний суглоб, ймовірно, було обмеженим, і гомілковостопний суглоб виконував функцію шарніра, як найбільш стабільний, якщо розташовувався перпендикулярно до ноги, а не під кутом, як у людиноподібних мавп. Danuvius, на відміну від сучасних африканських людиноподібних мавп, ймовірно, міг досягати міцного зчеплення великими пальцями ніг, що дозволило б йому хапатися за тонші дерева. Пропорції кінцівок найбільш схожі на пропорції кінцівок бонобо.

Пристосування для перенесення навантаження як в суглобах рук, так і ніг до такої міри невідоме в жодного іншого примата. У більшості вузьконосих мавп не вистачає здатності до суспензійної локомоції або до перенесення ваги тіла на колінний суглоб. У мавп з родини Hominidae, що ходять на кісточках пальців, не вистачає сильних великих пальців рук і ніг, а кістки пальців міцніші. І в тих, і в інших відсутнє розгинання колінного суглоба. Орангутанги (Pongo) пристосовані до лазіння, але їхні коліна не здатні підтримувати вагу.

Загальна анатомія кінцівок дозволяє припустити, що Danuvius був здатним до унікального способу пересування, який називається “лазіння на витягнутих кінцівках”. Danuvius, ймовірно, ходив по злегка нахилених гілках дерев, ставлячи ступню прямо на гілку, використовуючи сильні великі пальці ніг як опору. Сильний колінний суглоб забезпечував рівновагу під час ходьби, протидіючи крутним моментам, а сильні руки виконували аналогічну функцію під час ходьби у підвішеному стані або на долонях. Лазіння на витягнутих кінцівках пояснює розгинання колінного суглоба і лордоз, а також підвісні механізми, що спостерігаються у мавп. Такий спосіб пересування може бути попередником облігатного біпедалізму, що спостерігається у предків людини.

Хаммершміде (Hammerschmiede) також дав рештки кількох дрібних істот, таких як молюски, риби та холоднокровні хребетні. Дрібні ссавці є домінуючою фауною, тут зустрічаються гризуни, кролики, куниці, хом’яки та землерийки. Однак відомі і великі ссавці, такі як вимерлий олень Dorcatherium, антилопа Miotragocerus, і носоріг Aceratherium.

Місцезнаходження знаходиться у Верхній прісноводній Моласі басейну Моласса. До кінця міоцену море Паратетіс висохло, а Альпи піднялися, що дозволило розширити водно-болотні біотопи в басейні. Пізній міоцен, можливо, став початком тенденції до осушення. Цей процес характеризується посиленням сезонності, внаслідок чого листяні ліси перетворилися на менш густі ліси, а плодоношення і ріст листя стали відбуватися циклічно, а не цілорічно. Тенденція до похолодання наприкінці міоцену, можливо, призвела до заміни більш тропічної флори середньоширотними і альпійськими різновидами і, врешті-решт, до вимирання європейських людиноподібних мавп.

Скам’янілості

Двадцять одна кістка найповнішого часткового скелета самця *Danuvius*, знайденого в Баварії.

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter