Повернемо вимерлих тварин до життя
Llanocetus — рід вимерлих зубатих вусатих китів з пізнього еоцену Антарктиди. Типовий вид, Llanocetus denticrenatus, досягав гігантських розмірів. Молодий екземпляр досягав приблизно 8 м в довжину, а другий, безіменний вид, відомий лише за трьома ізольованими премолярними зубами, досягав загальної довжини тіла до 12 м. Як і інших вусатих китів еоцену, у Llanocetus відсутній китовий вус. Ймовірно, він живився всмоктуванням, як сучасні дзьоборилові та карликові кити.
Leptomeryx — вимерлий рід парнокопитних ссавців із родини лептомерицидів (Leptomerycidae) підряду жуйних (Ruminantia), які жили з середини еоцену до початку міоцену на території Північної Америки.
Eurhinodelphis — викопний рід зубатих китів вимерлої родини Eurhinodelphinidae, що існував у середньому та пізньому міоцені. Рештки кита виявлені в Європі та Північній Америці.
Acrophyseter — рід вимерлих кашалотів, який жив у пізньому міоцені біля узбережжя Перу і включає два види: A. deinodon і A. robustus. Це частина групи кашалотів, що були пристосованими для полювання на велику здобич та мали для цього спільні адаптації, як-от глибоко вкорінені та товсті зуби. Acrophyseter був завдовжки 3,9–4,3 метри, що робило його найменшим хижим кашалотом. Завдяки своїй короткій загостреній морді та міцним вигнутим переднім зубам він, ймовірно, харчувався великими морськими хребетними свого часу, такими як тюлені та інші кити.
Discokeryx — вимерлий рід парнокопитних, можливо, споріднений сучасним жирафам і окапі. D. xiezhi існував у період раннього міоцену, 17–16,9 мільйонів років тому. Скам’янілі рештки цієї тварини були виявлені в формації Халамагай, розташованій на північному заході Китаю.
Merycoidodon — вимерлий рід травоїдних парнокопитних родини Merycoidodontidae, більш відомий під назвою Oreodon. Він був ендемічним для Північної Америки в період від середнього еоцену до середнього міоцену (46-16 млн років тому) та існував приблизно 30 мільйонів років.
Hoplitomeryx — рід викопних ремиґаючих (Cervimorpha) парнокопитних, що мешкали в пізньому міоцені та ранньому пліоцені на островах на території сучасної південно-східної (можливо також центральної) Італії. Різні сучасні дослідники налічують у цьому роді від чотирьох до шести видів.
Tsaidamotherium — вимерлий рід парнокопитних з підродини козлових (Caprinae) родини бикові (Bovidae). Відомий із пізнього міоцену Тибетського плато Північно-Західного Китаю. Обидва відомі види незвичайні тим, що роги мають різний розмір: серцевина лівого рогу в кілька разів менша серцевини правого рога. Хоча спочатку вважалося, що він належить до триби Ovibovini, близької до вівцебика (Ovibos moschatus), однак дослідження 2022 року розглядає Tsaidamotherium як представника жирафових родини Prolibytheriidae разом з Prolibytherium і Discokeryx.
Anoplotherium — вимерлий рід травоїдних парнокопитних ссавців, що можливо належав до підряду Tylopoda або був їх близьким родичем, який мешкав у Європі від пізнього еоцену до самого раннього олігоцену. Скам’янілості Anoplotherium вперше були виявлені в гіпсових кар’єрах Парижа в 1804 році і згодом описані французьким натуралістом Жоржем Кюв’є (Georges Cuvier). Це один з перших описаних палеогенових ссавців, реконструкції Anoplotherium XIX століття можна побачити в парку Crystal Palace.
Eucladoceros (по-грецьки «добре розгалужений ріг») або кущовий олень — вимерлий рід оленів, скам’янілості якого були виявлені в Європі, на Близькому Сході та в Центральній Азії. Цей рід був офіційно описаний Х’ю Фальконером (Hugh Falconer) у 1868 році.