Messelobunodon — вимерлий рід парнокопитних з родини Dichobunidae. Він відомий з декількох повних скелетів з Мессельського кар’єру і жив у середньому еоцені близько 47 мільйонів років тому.
Це був порівняно невеликий представник парнокопитних, з довжиною голови і тулуба близько 42 см, це дещо менше за майже настільки ж давнього Amphirhagatherium. Характерними рисами тварини були короткі передні лапи, вигин спини догори і надзвичайно довгий хвіст.
Череп досягав довжини близько 10 см та мав клиноподібні обриси в бічному ракурсі з витягнутою мордою. Під злегка виступаючою носовою кісткою знаходилась відносно велика носова порожнина, яка сягала щонайменше до рівня першого премоляра. Очне вікно було розташоване далеко в глибині черепа, приблизно на рівні другого і третього молярів. Воно не відрізнялося великими розмірами, діаметр очниці — 1,7 см. Положення очей свідчило про те, що лицьова частина займала трохи більше половини довжини всього черепа.
Нижня щелепа досягала біля 7,6 см у довжину, а її висота за останнім моляром була не більше 1 см. Це надавало щелепі досить граціозного вигляду. Зубний ряд відповідав зубному ряду ранніх вищих ссавців. Різці мали невеликі розміри та широку форму і виглядали лопатоподібними. Ікла також були досить маленькими і на нижній щелепі нагадували різці, а на верхній щелепі мали загострену форму. Моляри в цілому мали низькі коронки (брахіодонтні) і горбковий малюнок, що складався з емалі (бунодонтні), причому горбки утворювали два паралельні ряди (білофодонтні). Лише останній моляр мав третій ряд. На нижній щелепі третій моляр досягав близько 6 мм в довжину, що робило його найбільшим зубом у зубному ряді. Однак, верхні моляри все ще не мали одного з чотирьох основних горбків (гіпоконуса).
За будовою жувальних поверхонь корінних зубів Messelobunodon був досить узагальненим, як і більшість ранніх парнокопитних, в цьому він нагадував сучасних свиней. Типово серповидні (селенодонтові) жувальні поверхні розвинулися значно пізніше з появою жуйних тварин.
Хребет складався з 7 шийних, 13 грудних, 6 поперекових, щонайменше 3 крижових і 24 хвостових хребців. Хвіст, в порівнянні з сучасними парнокопитними тваринами, був дуже довгим по відношенню до довжини тіла та мав довжину близько 30 см.
Для Messelobunodon були характерними досить короткі передні кінцівки порівняно із задніми. Плечова кістка мала близько 8 см в довжину, ліктьова була лише трохи коротшою. Ліктьова і променева кістки приблизно однакової товщини, всі кістки передньої лапи дуже тонкі. Натомість стегнова кістка мала довжину 10 см, великогомілкова – трохи більша. Передні кінцівки закінчувалися п’ятьма пальцями, це більше не зустрічається у сучасних парнокопитних і вказує на базальний характер Messelobunodon.
Messelobunodon — відносно рідкісний фауністичний елемент еоцену, що зустрічався переважно на середньому етапі цієї геологічної епохи, близько 47 млн років тому. Він відомий за кількома знахідками скелетів з Мессельського кар’єру в Гессені. Один з них, перший знайдений та на якому базується опис роду, зберігся майже повністю, але дещо зміщений. Кілька знахідок зубів, крім того, відомі з Гайзельталя в Саксонії-Ангальт.
З першої знахідки з Месселя є свідчення про м’які тканини. Хоча самі вони не збереглися, але їх обриси простежуються за бактеріальними процесами (бактеріографія). На жаль, форма морди, вух і хвоста не збереглася.
В області шлунку збереглися частково перетравлені рештки їжі. При їх огляді виявлено переважно частини грибів та вже розкладеного листя, а також деякі плоди. Це наштовхує на припущення, що Messelobunodon шукав їжу на землі, можливо, розкопуючи передніми лапами напівзогниле листя в пошуках грибів. Передні кінцівки, які були значно коротшими за задні, могли давати в цьому відношенні перевагу.
Незалежно від досліджених решток шлункового вмісту, низькокоронкові моляри з горбоподібними жувальними поверхнями також вказують на спеціалізацію на м’якій рослинній сировині. Для добування їжі, можливо, використовувався нюх, який був добре розвиненим, на це вказує витягнута носова частина черепа.
Messelobunodon був відносно стрункою твариною яка, зі своїми короткими передніми і довгими задніми ногами, була схожою за звичками на інших давніх парнокопитних, таких як Amphirhagatherium. Ймовірно, він, як і родичі, жив в густому лісі, де об’їдав листя кущів. Подовжені задні кінцівки, нижні частини яких були довшими за верхні, вже демонструють типові пристосування до більш швидкого пересування. Крім того, розвиток колінного суглоба, і в меншій мірі ліктьового, свідчить про вже виражену парасагітальну ходу.
Короткі передні лапи є примітивною особливістю парнокопитних тварин і свідчать про ще не достатню адаптацію до швидкого бігу, на відміну від багатьох більш сучасних парнокопитних з їх довшими передніми кінцівками. П’яткова кістка була добре розвиненою і, в поєднанні з подовженими кістками стопи, вказує на яскраво виражену здатність до стрибків. Виходячи з розмірів вушних раковин та очей, не можна зробити висновок про те, були ці тварини денними чи нічними.
Messelobunodon — рід вимерлої родини Dichobunidae, яка включає одних з найбільш ранніх представників парнокопитних. У межах родини рід належить до підродини Dichobuninae. Близькоспорідненими родами є Dichobune та Aumelasia, останній також представлений викопними знахідками в Мессельському кар’єрі. Загалом, Messelobunodon, разом з іншими ранніми представниками, такими як Diacodexis з групи Diacodexeidae або Amphirhagatherium з групи Choeropotamidae, представляє дуже архаїчний парнокопитний морфотип, що характеризується короткими передніми і довгими задніми ногами. Такий морфотип дозволяє припустити, що ця раніше маловідома група парнокопитних, можливо, практикувала стрибкоподібну локомоцію.
Скам’янілості
Джерела
- https://twitter.com/midiaou7/status/1283166334206062592
- https://www.deviantart.com/emilystepp/art/Messelobunodon-Study-869879211
- https://www.deviantart.com/meetthefossyls/art/Dichobunidae-meet-the-Westerns-870319059
- https://en.wikipedia.org/wiki/Messelobunodon
- https://de.wikipedia.org/wiki/Messelobunodon