Micraster — вимерлий рід морських їжаків (Echinoidea), що існував з пізньої крейди до раннього еоцену. Його рештки були знайдені в Африці, Антарктиді, Європі та Північній Америці. Micraster жив у норах під поверхнею осадових порід.
Панцир чітко двосторонній і має глибоку передню борозенку для всмоктування води, що містить органічні частинки, до рота. Амбулакральні ніжки забезпечують надходження води з поживними речовинами до нори. Позаду анального отвору знаходиться трубка для відходів.
Micraster — це морський їжак діаметром біля п’яти сантиметрів з товстим, серцеподібним панцирем з зернистою поверхнею. Рот знаходився спереду панцира, близько до його краю. Тварина мала п’ять пелюсткоподібних амбулакр, вузьких і досить коротких. Проміжки між заглибленими амбулакральними полями були заповнені великими пластинками.
Представники роду жили на дні крейдяних морів у м’якому мулі, який проштовхували до рота через глибоку борозну спереду, щоб потім з нього можна було відфільтрувати їжу.
У північно-західній Європі, де скам’янілостей Micraster дуже багато в крейдяних ґрунтах, люди бронзового віку використовували цих скам’янілих тварин як талісмани.
У класичному тексті “Наука про життя” (The Science of Life, 1931) Герберт Веллс (H. G. Wells), Джуліан Хакслі (Julian Huxley) та Джордж Веллс (G. P. Wells) використовують мікрорастера як приклад скам’янілості, чию безперервну еволюцію можна простежити протягом приблизно 10 мільйонів років через 450-500 футів крейдяних шарів пізньої крейди. Вони зазначають:
“Протягом цього тривалого періоду викопні мікрастери настільки поширені, що їх можна зібрати сотні тисяч і простежити поступову еволюцію в міру того, як ми піднімаємося вгору. Зміни, очевидно, тривіальні. Відбувається повільна зміна форми від досить пласкої до досить дугоподібної, і від досить витягнутої до приблизно такої ж ширини, як і довжина. Рот неухильно повзе вперед, його відстань від переднього краю нижньої поверхні зменшується з приблизно третини довжини тіла у ранніх видів до шостої у пізніх, при загальній довжині від п’ятдесяти до шістдесяти міліметрів … хоча зміни невеликі, вони абсолютно безперервні, їжаки, знайдені на одному рівні, досить непомітно переходять в інші; один екземпляр, дійсно, може показувати ознаки одного “виду” на деяких своїх трубчастих ніжках, а на інших — ознаки іншого.”
The Science of Life, 1931
Скам’янілості
