Maennilia — рід вимерлих голкошкірих з класу Soluta відомий з пізнього ордовика Естонії, близько 450 мільйонів років тому. Типовий вид — Maennilia estonica.
Зразки Maennilia були зібрані з діючого вапнякового кар’єру формації Вазалемма поблизу села Вазалемма в Північній Естонії, приблизно за 60 км на південний захід від Таллінна. Ця формація складається з середньо- та товстозернистих, грубозернистих вапняків, які зазвичай називають “цистоїдними вапняками”. Грубозернисті “цистоїдні вапняки” складаються здебільшого з фрагментів скелету гемікосмітоїдної ромбічної голкошкірої тварини — Hemicosmites. Нерозчинний залишок, знайдений тут становить в середньому 1,9 відсотка і свідчить про те, що Maennilia жила у відносно чистій, прозорій воді.
Soluta — вимерлий клас голкошкірих, що існував з середнього кембрію до раннього девону. Клас також відомий під молодшим синонімом Homoiostelea. Soluta — один з чотирьох “карпоїдних” класів, поряд з Ctenocystoidea, Cincta і Stylophora, які складали застарілий підклас Homalozoa. Солюти (або солютани) були асиметричними тваринами зі стереомним скелетом і двома придатками — рукою, витягнутою вперед, і заднім придатком, який називався гомойостелою.
Більшість солютів були вільноживучими, але базальний солют Coleicarpus використовував свою гомойостелу для закріплення, так само як і молодь Castericystis.
Взагалі, солюти починали свій шлях, як нерухомі тварини, що жили, прикріплені до морського дна за допомогою стебельцеподібних придатків. Але досить рано в своїй еволюції вони перейшли до більш активного способу життя, видозмінивши свої стебла на хвостоподібні “опори”, які використовувалися для того, щоб штовхати тіло вперед.
Maennilia незвично велика, як для представника Soluta. Голотип має довжину 60 мм, якщо вимірювати від анальної лопаті до переднього кінця тіла. З додаванням гомойостели загальна довжина становить приблизно 120 мм. Відсутність викривлення соматичних пластинок свідчить про те, що за життя тварина була досить тонкою. Тонкі соматичні пластини, які утворюють гнучкі центральні покриття, разом з відсутністю крайової жорсткості у цих великих тварин призводять до посмертної фрагментації. Винятком є амбулакри та гомойостели, які, як правило, зберігаються відносно непошкодженими.
Вчені вважають, що Maennilia годувалась в спокійній воді в шарі накопичення над межею розділу осад-вода з відкритими пластинами, які допомагали затримувати їжу, коли амбулакрум рухався туди-сюди. Там, де течії були сильнішими, а шар акумуляції більш розпорошеним, тварина, ймовірно, ставала лицьовою частиною до течії, піднімала кормову конструкцію і створювала зворотні вихори та завихрення, щоб їжа потрапляла до харчового жолобка, розташованого на стороні, протилежній течії, повз відкриті накривні пластини. Їжа, ймовірно, потрапляла в слизову пастку і за допомогою війок просувалася до рота.
Скам’янілості
Джерела
- https://alphynix.tumblr.com/post/710805709263159296/strange-symmetries-03-eerie-early-echinoderms
- https://fossiilid.info/4730?mode=in_baltoscandia&lang=en
- https://www.researchgate.net/publication/287999507_Modularity_and_Heterochronies_in_the_Evolution_of_Metazoa_Paleontological_Aspect
- https://www.researchgate.net/figure/Solute-Maennilia-estonica-Late-Ordovician-and-a-possible-relation-of-an-adult-solute-to_fig2_319316741
- https://www.researchgate.net/publication/258238150_Morphologic_and_Systematic_Revision_of_the_Solute_Maennilia_estonica_Homoiostelea_Echinodermata_from_the_Upper_Ordovician_of_Estonia
- https://en.wikipedia.org/wiki/Soluta_(echinoderm)