Повернемо вимерлих тварин до життя
admin
Stanleycaris — вимерлий монотипний рід радіодонтів хурдиїд, який існував у Канаді в середньому кембрії. Типовим видом є Stanleycaris hirpex. Stanleycaris був описаний з формації Стівен поблизу льодовика Стенлі сланців Берджес, були також неофіційні повідомлення про знахідки на горі Одарай. Тварина мала три ока, що раніше не зустрічалось в інших родів радіодонтів.
Palaeospondylus — рід таємничих рибоподібних викопних хребетних. Його скам’янілості описані з сланцевого кар’єру Аханаррас у Кейтнессі, Шотландія з порід, що датуються серединою девону. Типовий вид — Palaeospondylus gunni. Скам’янілість, яка збереглася, карбонізована і вказує на тварину у формі вугра довжиною до 6 сантиметрів. Череп, який, мабуть, складався із затверділого хряща, демонструє пари носових і слухових капсул із зябровим апаратом під задньою частиною та неоднозначними ознаками звичайних щелеп.
Tartarocyon — рід гігантських хижаків з родини Amphicyonidae, відомий з пізнього середнього міоцену Франції. Типовий і єдиний вид— Tartarocyon cazanavei.
Geiseleptes — це рід вимерлих геконів, які жили в в субтропічних лісах центральної частини сучасної Німеччини 47 мільйонів років тому в середньому палеогеновому періоді. Скам’янілість, з якої було описано рід, складається лише з неповного черепа під назвою IV-4057-1933.
Ahytherium — це вимерлий рід мегалоніхідних лінивців, які жили в плейстоцені на території сучасної Бразилії. Він містить один вид, A. aureum. Майже повний скелет Ahytherium разом із рештками іншого вимерлого виду лінивців, Australonyx, були виявлені в Poço Azul, підводній печері в національному парку Chapada Diamantina в 2005 році. Його описав Кастор Картелле (Castor Cartelle) з Pontifícia Universidade Católica de Minas Gerais. Кістки, довжина яких склала близько 91 см, належать тварині, яка, імовірно, ще росла.
Teinolophos — доісторичний рід однопрохідних або яйцекладних ссавців. Він відомий за чотирма зразками, кожен з яких складається з часткової нижньої щелепної кістки, зібраних з формації Вонтхаггі у Флет-Рокс, Вікторія, Австралія. Він жив під час пізнього баремського віку нижньої крейди (122,46—112,03 млн років тому). Типовий вид — Teinolophos trusleri.
Mimetaster — девонський мареломорф, відомий із сланців Хунсрюк (Германія), що датуються нижнім девоном та формації Флореста (Floresta Formation, нижній ордовик, Аргентина). Він є найпоширенішим членистоногим (за винятком трилобітів) у цій місцевості та відомий із понад 100 екземплярів, у тому числі три молоді особини. Ймовірно, ці тварини жили невеликими групами.
Ericiolacerta — монотипічний рід тероцефалів родини ериціолацертових (Ericiolacertidae), що походить з раннього тріасу Африки та Антарктики. Єдиний встановлений вид – Ericiolacerta parva. Описаний Д. Вотсоном (David Meredith Seares Watson) у 1931 році. Назва означає – «ящірка-їжак».
Balhuticaris — рід викопних кембрійських членистоногих із сланців Берджес, що відрізняється величезною кількістю сегментів. Типовий і єдиний вид — Balhuticaris voltae.
Acrophyseter — рід вимерлих кашалотів, який жив у пізньому міоцені біля узбережжя Перу і включає два види: A. deinodon і A. robustus. Це частина групи кашалотів, що були пристосованими для полювання на велику здобич та мали для цього спільні адаптації, як-от глибоко вкорінені та товсті зуби. Acrophyseter був завдовжки 3,9–4,3 метри, що робило його найменшим хижим кашалотом. Завдяки своїй короткій загостреній морді та міцним вигнутим переднім зубам він, ймовірно, харчувався великими морськими хребетними свого часу, такими як тюлені та інші кити.