Clepsydrops — вимерлий рід примітивних синапсид відомий з початку пізнього карбону, споріднений з Archaeothyris. У старій літературі до клепсидропсів часто відносили дрібні види ранньопермських сфенакодонтних пелікозаврів диметродонів (Dimetrodon).
Родова назва Clepsydrops означає “схожий на пісочний годинник”. Вона походить від грецьких слів klepsydra — “пісочний годинник” та ops — “око, обличчя, зовнішній вигляд”.
Ця тварина відома лише за дуже неповними рештками, і тому важко робити припущення щодо її зовнішнього вигляду. Однак скам’янілості дуже схожі на скам’янілості добре відомого Ophiacodon. Як і останній, Clepsydrops, ймовірно, був твариною з великим черепом, оснащеним довгими гострими зубами спереду, і з відносно міцним тілом, яке підтримувалося чотирма короткими, але сильними кінцівками з обох боків тіла. Розмір і пропорції кісток вказують на те, що тіло Clepsydrops було менш міцним, ніж у Ophiacodon, а розмір також був меншим. Припускають, що Clepsydrops міг бути трохи більше метра завдовжки.
Clepsydrops — архаїчний представник офікодонтів, групи пелікозаврів, близьких за походженням до сфенакодонтів і наділених великими черепами. Незважаючи на свою маловідомість, Clepsydrops є історично важливим родом: це фактично один з перших описаних пелікозаврів.
Рід був створений Едвардом Дрінкером Коупом (Edward Drinker Cope) у 1875 році на основі викопних хребців, знайдених у формації Бонд в штаті Іллінойс, у породах, що датуються пізнім кам’яновугільним періодом. Типовим видом є Clepsydrops collettii, до якого пізніше були віднесені інші види, описані Коупом і знайдені в тій же формації, відомі з різних частин скелета (хребці, фрагменти щелеп, кістки ніг): Clepsydrops pedunculatus, C. vinslovii, Archaeobelus vellicatus, Captorhinus illinoisensis. У 1961 році Альфред Шервуд Ромер (Alfred Sherwood Romer) описав ще один вид, C. magnus, на основі кісток ніг з формації Кассельман поблизу Пітсбурга, штат Пенсильванія, що походять з порід схожого віку.
Гістологічне дослідження стегнових кісток Clepsydrops і Ophiacodon визначило, що ці тварини, схоже, були наземними: це видно з тонкої, компактної кісткової кори. Його щелепи були більш розвиненими, ніж у інших ранніх чотириногих амніот, таких як Paleothyris і Hylonomus.
Скам’янілості
