Zatrachys — великий темноспондил з пермі 🦤 Вимерлий світ

Zatrachys — вимерлий рід великих і плоскоголових темноспондилів-затрахеїд з раннього пермського періоду Північної Америки.

Zatrachys був названий американським палеонтологом Едвардом Дрінкером Коупом (Edward Drinker Cope) у 1878 році на основі часткового черепа з ранньої пермі Техасу. Типовий вид — Z. serratus. Повідомлялося про додаткові матеріали з ранньої пермі Нью-Мексико та Оклахоми. Урбан з співавторами (Urban et al., 2007) повідомили про матеріал, що відноситься до Z. serratus з пізнього карбону та ранньої пермі Західної Вірджинії. Це єдина згадка про Z. serratus з карбону.

Zatrachys мав приблизно 75 см завдовжки та вирізнявся надзвичайно широким пласким черепом із зубчастими гострими краями. Він, схоже, був набагато більш наземним, ніж його більший родич Eryops.

Він був класифікований у власну родину, Zatracheidae, разом з кількома іншими родами. Відомо, що ця група проходила досить драматичну метаморфозу від личинки до дорослої особини. Скам’янілості личинок демонструють округлі черепи з гладкими краями, які набували своєї характерної шипуватої форми лише в міру дорослішання.

Як і всіх затрахеїд, Zatrachys легко впізнати за наявністю великого отвору в морді. З трьох родів затрахеїд, у Zatrachys він найбільший. Отвір простягається аж до повного поділу носових і часткового поділу лобових кісток, що є унікальною особливістю (аутапоморфією). Інші ознаки, що відрізняють цей рід, — наявність помітних шиповидних виступів на задній частині черепа (верхній щелепі і квадрато-виличній кістці), бугри і гребені на нижній щелепі, надскронева кістка, що межує з очною виїмкою, довгі і тонкі плоскі роги та короткі постпарієтальні роги, контакт між піднебінням і вомером, що повністю закриває хоани на піднебінні, і U-подібний профіль черепа, проміжний між профілем Acanthostomatops (широкий і параболічний) і Dasyceps (видовжений).

Довгий час представників Zatracheidae вважали водними тваринами. Річ у тім, що у Zatrachys і Dasyceps помилково були описані канали бічної лінії. Скелет Acanthostomatops належить явно наземній тварині, принаймні в дорослому стані. У 1975 році Р. Патон висловила припущення про наземний спосіб життя цих тварин, вивчення онтогенезу Acanthostomatops підтвердило цю ідею. У той же час, спосіб харчування затрахеїд залишається невідомим. Дуже плоский шипуватий череп і шагрень піднебінних зубів надзвичайно нагадує іншу загадкову групу палеозойських “амфібій” — лантанозухід. У зв’язку з цим М. Ф. Івахненко припускає для лантанозухів і затрахідид схожу харчову спеціалізацію — харчування раковинними рачками в дрібних солоних водоймах (фактично, в калюжах).

Американські дослідники вважають лантанозухів наземними мисливцями за комахами, мешканцями підліску, що може бути правильним і для затрахідид. У зв’язку з цим і призначення серединного отвору черепа трактується по-різному. Р. Патон припустила, що в отворі знаходилася мембрана, здатна роздуватися — як горловий мішок сучасної жаби. Це допомагало відлякувати хижаків і приваблювати самок. З іншого боку, Івахненко вважає серединний отвір вмістилищем солевивідної залози. З іншого боку, схожий отвір зустрічається в черепах деяких сучасних амфібій. Він містить спеціалізовану залозу, яка виробляє секрет, що робить язик липким для захоплення здобичі. Цілком можливо, що Zatrachys теж мав подібну адаптацію.

Існують численні повідомлення про посткраніальний матеріал, віднесений до Zatrachys. Однак, все це стосувалося видів, які зараз віднесені до інших таксонів темноспондилів (наприклад, “Zatrachys crucifer“), або матеріалу інших таксонів, який був помилково віднесений до черепного матеріалу Z. serratus через близьке сусідство при збереженні (наприклад, Platyhystrix). Це часто призводило до гіпотез про близькі стосунки з Platyhystrix, зокрема.

Великий *Zatrachys* кидається в погоню за пухким *Pantylus* (мікрозавром).

Скам’янілості

Реконструкція черепа *Zatrachys serratus*.

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter