Повернемо вимерлих тварин до життя
Період існування: міоцен
23,03–5,333 млн років тому.
У Євразії продовжується альпійський орогенез; у Новій Зеландії під час кайкурського орогенезу формуються Південні Альпи. Широко поширюються ліси на планеті, трави зустрічаються повсюдно. Концентрація вуглекислого газу (CO2) в атмосфері знижується з 650 до 100 ppm. З’являються сучасні родини ссавців (Mammalia) і птахів (Aves). Диверсифікація коней (Equidae) і мастодонтів (Mammutidae). Поява спільного предка людиноподібних мавп (Hominoidea) і людини (Homo).
На планеті теплішає під час середньоміоценового кліматичного оптимуму. Відбувається середньоміоценове вимирання деяких таксонів.
В кінці міоцену на планеті панує прохолодний льодовиковий клімат, розвинення Східноантарктичного льодовикового щита. Відбувається висихання солоних озер замкненого басейну на місці сучасного Середземного моря — Мессінський пік солоності. Відбувається поступове розходження гілок шимпанзе і людини від спільного предка. У центральній частині Африки живе сахельантроп (Sahelanthropus tchadensis).
Manuherikia — викопний рід гусеподібних птахів родини Качкові (Anatidae). Птах існував у кінці міоцену (19-16 млн років тому). Описаний рід по скам’янілих рештках, що знайдені у відкладеннях формації Манугерікія у Новій Зеландії. Рід названий на честь річки Манугерікія, у долині якої знаходиться геологічна формація Манугерікія. На сьогодні описано чотири види. Це були качки середнього розміру, що мешкали у прісних водоймах (всі кістки знайдені в озерних відкладеннях).
Miotadorna — викопний рід гусеподібних птахів родини Качкові (Anatidae). Качка мешкала у міоцені у Новій Зеландії. Скам’янілі рештки роду знайдені у долині річки Манугерікія у регіоні Отаго на Південному острові.
Adelphailurus — вимерлий рід шаблезубих кішок з родини Felidae та триби Metailurini, який населяв західну частину Північної Америки протягом міоцену (від 10,3 до 5,33 млн років) nf проіснували приблизно 4,97 мільйонів років.
Dromomeryx — вимерлий рід парнокопитних ссавців, що належить до родини Dromomerycidae. Він жив між середнім і верхнім міоценом (17 – 9 мільйонів років тому), а його викопні рештки були знайдені в Північній Америці. Типовий вид – Dromomeryx borealis.
Kogiopsis — рід середньоміоценових китоподібних із родини Kogiidae. У нього були дуже довгі зуби без коренів, довжиною 3–12,7 см. Ці зуби зустрічаються переважно у Флориді та Південній Кароліні. Крім зубів, когіопсис відомий насамперед по нижньощелепним кісткам. Анатомія зубів і нижньої щелепи схожа на анатомію вимерлого роду кашалотів Orycterocetus.
Dicrocerus (його назва по-грецьки означає «вилчастий ріг») — вимерлий рід оленів, що жив у середньому та верхньому міоцені (близько 14 – 6 мільйонів років тому), а його викопні рештки були знайдені в Європі та Азії. Dicrocerus, ймовірно, походив з Азії, з регіону, де, як вважають, виникли і еволюціонували справжні олені. Він населяв ліси в помірному поясі, а в Європі був типовим для міоцену (15-5 млн років тому). Dicrocerus вимер на початку пліоцену, не залишивши нащадків.
Simiolus — викопний рід приматів вимерлої родини Dendropithecidae, що існував у Східній Африці в міоцені (12,5 млн років тому). Рештки представників роду знайдені в Кенії. Рід був вперше описаний в 1987 році. Типовий вид — Simiolus enjiessi.
Hadrokirus martini – це вимерлий вид справжніх тюленів (Phocidae), що мешкав на узбережжі Перу близько 6 мільйонів років тому (пізній міоцен – ранній пліоцен). Він був знайдений у формації Піско разом з іншими морськими тваринами, такими як ракоподібні, акулі, прибережні птиці, кити та морські лінивці.
Odobenocetops – рід вимерлих ссавців з підряду зубастих китів, єдиний у родині Odobenocetopsidae. Викопні рештки знайдені на території Перу та Чилі у верхньоміоценових (11,62-5,33 млн років тому) відкладах. Відрізнялися своїми незвичайними іклами.
Lagomeryx – рід доісторичних копитних, які мешкали в Євразії від нижнього до середнього міоцену. Скам’янілі рештки були знайдені в Європі та Азії.