Повернемо вимерлих тварин до життя
23,03–5,333 млн років тому.
У Євразії продовжується альпійський орогенез; у Новій Зеландії під час кайкурського орогенезу формуються Південні Альпи. Широко поширюються ліси на планеті, трави зустрічаються повсюдно. Концентрація вуглекислого газу (CO2) в атмосфері знижується з 650 до 100 ppm. З’являються сучасні родини ссавців (Mammalia) і птахів (Aves). Диверсифікація коней (Equidae) і мастодонтів (Mammutidae). Поява спільного предка людиноподібних мавп (Hominoidea) і людини (Homo).
На планеті теплішає під час середньоміоценового кліматичного оптимуму. Відбувається середньоміоценове вимирання деяких таксонів.
В кінці міоцену на планеті панує прохолодний льодовиковий клімат, розвинення Східноантарктичного льодовикового щита. Відбувається висихання солоних озер замкненого басейну на місці сучасного Середземного моря — Мессінський пік солоності. Відбувається поступове розходження гілок шимпанзе і людини від спільного предка. У центральній частині Африки живе сахельантроп (Sahelanthropus tchadensis).
Nesodon — вимерлий рід нотоунгулят родини токсодонтових, що мешкали в Південній Америці в період з пізнього олігоцену до раннього міоцену (29 — 16,3 млн років тому). Представники цього роду були досить великого розміру: важили до 554 кг і досягали 1,4 м в висоту.
Hilarcotherium — вимерлий рід астрапотерієвих ссавців, що мешкав у Південній Америці протягом середнього міоцену (лавентан). Типовим видом є H. castanedaii, знайдений у відкладах формації Ла-Вікторія, що входить до складу групи Хонда в департаменті Толіма в Колумбії.
Leptomeryx — вимерлий рід парнокопитних ссавців із родини лептомерицидів (Leptomerycidae) підряду жуйних (Ruminantia), які жили з середини еоцену до початку міоцену на території Північної Америки.
Chilotherium — рід носорогових, який жив в пізньому міоцені – до пліоцену 15-2 мільйонів років тому. Ареал поширення хілотерія був від Азії до Північно-Східної Європи. Відомо близько одинадцяти видів хілотеріїв.
Enhydriodon – рід видр, які мешкали на території сучасної Ефіопії в епоху міоцену та пліоцену. Це була досить велика тварина, за оцінками його вага становила близько 200 кілограмів, що робить його найбільшим мустеловим, описаним досі.
Eurhinodelphis — викопний рід зубатих китів вимерлої родини Eurhinodelphinidae, що існував у середньому та пізньому міоцені. Рештки кита виявлені в Європі та Північній Америці.
Agriarctos — викопний рід триби Ailuropodini з підродини Ailuropodinae родини Ведмедеві. Мешкали в міоцені. Повного скелета не виявлено. Розміром ймовірно були схожі на сучасних велетенських панд.
Gansuyaena — рід маленьких ссавців з родини Гієнових (Hyaenidae), що жила на території сучасної китайської провінції Ганьсу між 15 і 12 мільйонами років тому (епоха міоцену). На сьогоднішній день це найближчий родич сучасного земляного вовка (Proteles cristata), що харчується термітами. Типовий вид — Gansuyaena megalotis.
Ailurarctos («котячий ведмідь») — це вимерлий рід панд із пізнього міоцену Китаю. Як і сучасні гігантські панди, Ailurarctos мав фальшивий великий палець, який дозволяв йому стискати бамбук. Це свідчить про те, що спеціалізована бамбукова дієта панди бере свій початок ще 6-7 мільйонів років тому. Попередні дослідження задокументували докази подібної до великого пальця структури лише 100 000–150 000 років тому.
Promegantereon — вимерлий рід махайродонтів з міоцену Європи. Це один із найстаріших видів махайродонтових кішок в Smilodontini, він вважається предком Megantereon та Smilodon.