Повернемо вимерлих тварин до життя
23,03–5,333 млн років тому.
У Євразії продовжується альпійський орогенез; у Новій Зеландії під час кайкурського орогенезу формуються Південні Альпи. Широко поширюються ліси на планеті, трави зустрічаються повсюдно. Концентрація вуглекислого газу (CO2) в атмосфері знижується з 650 до 100 ppm. З’являються сучасні родини ссавців (Mammalia) і птахів (Aves). Диверсифікація коней (Equidae) і мастодонтів (Mammutidae). Поява спільного предка людиноподібних мавп (Hominoidea) і людини (Homo).
На планеті теплішає під час середньоміоценового кліматичного оптимуму. Відбувається середньоміоценове вимирання деяких таксонів.
В кінці міоцену на планеті панує прохолодний льодовиковий клімат, розвинення Східноантарктичного льодовикового щита. Відбувається висихання солоних озер замкненого басейну на місці сучасного Середземного моря — Мессінський пік солоності. Відбувається поступове розходження гілок шимпанзе і людини від спільного предка. У центральній частині Африки живе сахельантроп (Sahelanthropus tchadensis).
Nimbacinus — рід вимерлих сумчастих ссавців родини Тилацинових (Thylacinidae). Родова назва поєднує «Nimba» — слово корінного австралійського народу Ван’ї з областей Ріверслі, що перекладається «малий», та грецьке kynos — «пес». Рід вміщує два вимерлих види: Nimbacinus dicksoni і Nimbacinus richi, щоправда відокремлений статус другого з них ще обговорюється.
Anadoluvius — рід вимерлих мавп з міоцену Туреччини описаний в 2023 році. Типовий вид — Anadoluvius turkae. Як вважається, Anadoluvius є частиною першої відомої радіації ранніх представників гомінін (Homininae).
Leptauchenia — вимерлий рід козоподібних наземних травоїдних тварин з родини ореодонтів Merycoidodontidae, типовий рід триби Leptaucheniini. Рід був ендеміком Північної Америки протягом пізнього олігоцену — раннього міоцену (33,9-16,3 млн. років тому) і проіснував приблизно 17,6 млн. років.
Piscogavialis — вимерлий моноспецифічний рід грипозухієвих гавіалідних крокодилів. Єдиний відомий вид — P. jugaliperforatus. Скам’янілості Piscogavialis були знайдені в міоценово-пліоценовій формації Піско в басейні Сакако на півдні Перу в 1998 році, де він співіснував з набагато меншим гавіалідом Sacacosuchus.
Mystipterus — доісторичний кріт, що мешкав на території сучасної Північної Америки в олігоцені-міоцені. Відомий здебільшого лише за нижньою щелепою, довжина його тіла оцінюється лише близько 7 сантиметрів від носа до хвоста.
Kinyang — вимерлий рід остеолемінових крокодилів з раннього та середнього міоцену Кенії. Наразі відомо два види: K. mabokoensis з басейну озера Вікторія та K. tchernovi з басейну озера Вікторія та озера Туркана. Kinyang мав надзвичайно широкий і міцний череп, набагато ширший, ніж у будь-якого іншого сучасного виду крокодилів. Це дозволяло б йому нападати і вбивати здобич свого розміру або навіть більшу. Kinyang помітно більший за свого сучасного родича Brochuchus.
Yarquen — вимерлий рід сов, що мешкав на території сучасної Аргентини в середньому міоцені. Він складається з одного виду, Yarquen dolgopolae. Це найдавніша сова, яка була офіційно описана з Південної Америки.
Titanochelon — вимерлий рід гігантських черепах, відомий від раннього міоцену до початку плейстоцену в Європі. Ареал його поширення простягався від Піренейського півострова до Анатолії. Деякі представники роду були більшими, ніж сучасні гігантські черепахи, з довжиною панцира до 2 м.
Huracan — вимерлий рід агріотеринових айлуроподів з неогенового періоду, скам’янілості якого знаходять у Північній Америці та Східній Азії. На відміну від свого сучасного родича гігантської панди (Ailuropoda melanoleuca), яка спеціалізується на бамбуці, Huracan був гіперхижаком, який пристосувався до швидкого пересування.
Nuralagus або гігантський меноркський кролик — вимерлий рід зайцевих. Відомий один вид, N. rex, описаний в 2011 році. Він мешкав на острові Менорка з мессінського віку верхнього міоцену по середину пліоцену (5-3 млн років тому). Nuralagus rex є найбільшим з відомих зайцеподібних. Він важив в шість разів більше за сучасного європейського кроля (Oryctolagus cuniculus) і міг досягати 23 кг (хоча в середньому важив близько 12 кг). Він вимер, коли Майорка і Менорка об’єднались в один острів, що дозволило балеарському козлу (Myotragus) зайняти його екологічну нішу.