Повернемо вимерлих тварин до життя
Heliosus apophis – вид вимерлих ссавців з родини Helohyidae, відкритий у 2017 році у штаті Вайомінг, США. Знахідка походить із Washakie Formation, що датується середнім еоценом та має вік близько 47 млн. років. Голотип складається з лівої зубної кістки з P4-M3 та пов’язаної з нею плечової кістки.
Cladosictis — вимерлий рід південноамериканських метатерій з міоцену Патагонії, Аргентини (формації Chichinales, Cerro Bandera, Sarmiento і Santa Cruz) і Чилі (формація Río Frias).
Піеролапітек (лат. Pierolapithecus catalaunicus) — це вимерлий вид приматів, які жили приблизно 13 мільйонів років тому під час міоцену на території сучасного муніципалітету Алс-Усталетс-да-Піарола, Каталонія. Звідси і походить назва даного виду, що з латинської мови перекладається як «Каталонська мавпа з Піероли». За однією з версій, піеролапітек є спільним предком людей та інших сучасних людиноподібних мавп, чи принаймні найближчим до спільного предка, ніж інші попередньо досліджені скам’янілості.
Onychonycteris – найпримітивніший із двох найдавніших відомих моновидових родів кажанів, який мешкав у районі сучасного штату Вайомінг, США в епоху еоцену, 52,5 мільйона років тому. Типовий вид – Onychonycteris finney.
Vulcanops — викопний вид лиликоподібних родини Mystacinidae, який існував у міоцені (19-16 млн років тому). Рід включає один вид — Vulcanops jennyworthyae. Скам’янілі рештки виду знайдені у відкладеннях формації Сент-Батанс у Новій Зеландії. Описаний у 2018 році по голотипу, що складається зі щелепи та кількох зубів. Назва роду Vulcanops дана на честь римського бога Вулкана. Видова назва вшановує Дженіфер Ворті за її внесок у вивчення фауни формації Сент-Батанс.
Paramys (лат., буквально – “як миша”) – рід вимерлих ссавців із ряду гризунів (Rodent), що жили від пізнього палеоцену до раннього олігоцену (56,8-33,9 млн років тому) на території Північної Америки і Європи. Це один з найбільш ранніх відомих родів гризунів. Він співіснував з Thisbemys, подібним гризуном, таким чином відсилаючи до історії про Пірама та Тібе.
Пельтефіл (лат. Peltephilus ferox, від грец. πέλτη «шкіряний щит» і φίλος «любитель», лат. ferox «лютий») – рід вимерлих неповнозубих ссавців. Ці тварини досягали розмірів собаки і мешкали на рівнинах Південної Америки (в Аргентині, Болівії та Чилі) з часів олігоцену по ранній/середній міоцен (приблизно 25-20 мільйонів років тому).
Leptictidium (лат., від грец. Λεπτή ἴκτις «худорлява куниця») – рід вимерлих плацентарних ссавців, що пересувалися на задніх ногах, подібно до кенгуру, тушканчиків або людини. Існували на території Європи (Великобританія, Німеччина і Франція) в еоцені. Вимерли в олігоцені.
Lesmesodon — вимерлий рід із ряду Hyaenodonta, хижих ссавців, що було тісно пов’язані з хижаками (Carnivora). Він жив у середньому еоцені, близько 47 мільйонів років тому. Важливі знахідки походять з шахти Мессель поблизу Дармштадта, інші рештки відомі з півночі Франції. Французькі знахідки здебільшого представляють собою зуби та рештки щелепи. З Месселю відомо кілька часткових скелетів дитинчат та юних тварин. Дорослі особини поки не знайдені. Lesmesodon був невеликим гієнодоном, котрий був пристосований до підземного способу життя. Існує три визнаних види, а сам рід був описаний в 1999 році.
Cronopio dentiacutus — вимерлий вид примітивних ссавців з крейдяного періоду. Єдиний представник роду Cronopio Rougier, Apesteguía & Gaetano, 2011, у популярних ЗМІ одержав назву «шаблезуба білка».