Повернемо вимерлих тварин до життя
Dicrocerus (його назва по-грецьки означає «вилчастий ріг») — вимерлий рід оленів, що жив у середньому та верхньому міоцені (близько 14 – 6 мільйонів років тому), а його викопні рештки були знайдені в Європі та Азії. Dicrocerus, ймовірно, походив з Азії, з регіону, де, як вважають, виникли і еволюціонували справжні олені. Він населяв ліси в помірному поясі, а в Європі був типовим для міоцену (15-5 млн років тому). Dicrocerus вимер на початку пліоцену, не залишивши нащадків.
Гіракодони (лат. Hyracodon) – вимерлий рід непарнокопитних з вимерлої родини гіракодонтових (Hyracodontidae), спорідненої з сучасними носорогами. Жили в олігоцені (32-26 мільйонів років тому).
Bothriodon — вимерлий парнокопитний ссавець з родини Anthracotheriidae відомий від пізнього еоцену до раннього олігоцену, його рештки були знайдені в Азії, Європі та Північній Америці. Тварина була розміром приблизно з велику свиню, сягаючи ваги понад 199 кг.
Simiolus — викопний рід приматів вимерлої родини Dendropithecidae, що існував у Східній Африці в міоцені (12,5 млн років тому). Рештки представників роду знайдені в Кенії. Рід був вперше описаний в 1987 році. Типовий вид — Simiolus enjiessi.
Палеолама (Palaeolama, букв. «давня лама») — вимерлий рід верблюжих (Camelidae) із триби Lamini, який існував з пізнього пліоцену до раннього голоцену (від 1,8 до 0,011 млн років). Його ареал простягався від Північної Америки до міжтропічного регіону Південної Америки.
Taeniolabis — рід вимерлих ссавців із родини Taeniolabididae ряду багатогорбкозубових (Multituberculata). Жили за часів палеоценової епохи (66,0-63,3 млн років тому) на території сучасних США та Канади.
Phosphatherium – рід хоботних ссавців із родини нумідотерієвих (Numidotheriidae), який існував у кінці палеоцену на території Марокко. Це найстаріший з відомих на сьогодні великих ссавців Африки та, одночасно, він є і одним з найпримітивніших представників (разом з Eritherium) хоботних. Насамперед, Phosphatherium відомий за зубною кісткою та фрагментарним матеріалом з фосфатного кар’єру в афро-аравійській провінції, знахідки датуються кінцем палеоцену. Згодом його рештки виявлено і в ранньоеоценових відкладах.
Hadrokirus martini – це вимерлий вид справжніх тюленів (Phocidae), що мешкав на узбережжі Перу близько 6 мільйонів років тому (пізній міоцен – ранній пліоцен). Він був знайдений у формації Піско разом з іншими морськими тваринами, такими як ракоподібні, акулі, прибережні птиці, кити та морські лінивці.
Palaeosinopa – вимерлий рід плацентарних ссавців, що належать до родини Pantolestidae, існували з палеоцену по еоцен (від 56,8 до 48,6 мільйонів років тому). Вели напівводний спосіб життя. Їх раціон складався з водних і напівводних організмів. Викопні кістки Palaeosinopa знайдені в палеоценових відкладах на території США в штатах Монтана і Вайомінг, а також Канади (Саскачеван). Еоценові представники роду відомі з Бельгії, Канади (Північно-Західні території), Франції, Сполученого Королівства, США (штати Колорадо, Міссісіпі, Північна Дакота, Вірджинія, Вайомінг).
Odobenocetops – рід вимерлих ссавців з підряду зубастих китів, єдиний у родині Odobenocetopsidae. Викопні рештки знайдені на території Перу та Чилі у верхньоміоценових (11,62-5,33 млн років тому) відкладах. Відрізнялися своїми незвичайними іклами.