Diegoaelurus 🦤 Вимерлий світ

Diegoaelurus («кіт з Сан-Дієго») — вимерлий рід ссавців з вимерлої підродини Machaeroidinae у вимерлій родині Oxyaenidae. Цей рід наразі містить лише один вид Diegoaelurus vanvalkenburghae, знайдений у формації Сантьяго в Каліфорнії. Цей ссавець жив в епоху середнього еоцену, приблизно, між 46,2 і 39,7 мільйонів років тому.

Цей стародавній хижак є частиною Machaeroidinae, таксономічно невеликої групи хижих ссавців, яка включає найдавніших відомих шаблезубих ссавців. Їх різноманітність невелика, описано лише декілька видів з Північної Америки та Азії. D. vanvalkenburghae є найстарішим представником своєї підродини.

Назва роду Diegoaelurus походить від назви міста Сан-Дієго та давньогрецького αἴλουρος («кіт») . Diegoaelurus vanvalkenburghae був названий на честь докторки Блер Ван Валкенбург (Blaire Van Valkenburgh) за її заслуги в дослідженні палеоекології м’ясоїдних ссавців і шаблезубих хижаків.

Скам’янілі рештки Diegoaelurus vanvalkenburghae були виявлені в 1980-х роках у формації Сантьяго в окрузі Сан-Дієго, південна Каліфорнія. Скам’янілість голотипу (SDSNH 38343) складаються з нижньої щелепи з добре збереженим зубним рядом. Ця знахідка дає палеонтологам нову інформацію про поведінку та еволюцію деяких з перших, виключно м’ясоїдних, ссавців.

Будова зубів Diegoaelurus демонструє чіткі пристосування до способу життя шаблезубих хижаків. Кістковий виступ у формі фланця, прикріплений до нижньої щелепи, розвинений більш помітно, ніж у Machaeroides, і нагадує Apataelurus. Це говорить про те, що верхнє ікло також було більш розвинутим, ніж у першого. Те ж саме можна сказати про низьке положення суглобового відростка. Тут також є паралелі з Apataelurus і відхилення від Machaeroides. Відповідно, Diegoaelurus являє собою еволюціонованого представника шаблезубих хижаків. Це, можливо, дозволяло йому полювати на більшу здобич.

Сучасні ссавці, що харчуються виключно м’ясом, їх ще називають гіперм’ясоїдами, не є рідкісними. До них відносяться тигри, білі ведмеді та, навіть, домашні кішки. Але 42 мільйони років тому ссавці лише вчилися, як виживати лише на м’ясі. Однією з значних адаптацій була поява спеціалізованих зубів для розрізання м’яса, саме те, що спостерігається в Diegoaelurus vanvalkenburghae.

Diegoaelurus vanvalkenburghae був невеликого зросту, його розміри можна було порівняти з сучасною фосою (Cryptoprocta ferox). Він мав опущене донизу кістяне підборіддя, щоб захистити його довгі верхні ікла. Ця тварина та її родичі являють собою свого роду еволюційний експеримент, перший крок до гіперм’ясоїдності — способу життя, якого сьогодні дотримуються справжні котячі (Felidae).

Нічого подібного у ссавців раніше не було. У деяких предків ссавців були довгі ікла, але Diegoaelurus vanvalkenburghae та його нечисленні родичі представляють першу реалізацію так званого “котячого” підходу до гіперм’ясоїдної дієти, з шаблевидними зубами спереду і ріжучими зубами, які називаються хижими, позаду. Цю потужну комбінація потім незалежно розвинули ще декілька різних груп тварин.

Diegoaelurus разом з усіма членами своєї підродини вимерли в кінці еоцену. Вважається, що ці ссавці вимерли під час еоцен-олігоценового вимирання або “великого перелому”. Ця подія, ймовірно, була викликана зміною клімату, як-от замерзання Антарктиди, що порушило океанські течії та глобальну світову температуру. Багато примітивних ссавців, таких як Palaeotheriidae, Xiphodontidae, Dichobunidae і Adapidae, були замінені більш досконалими ссавцями, такими як Rhinocerotidae (справжні носороги), Castoridae (бобри), Merycoidodontoidea (жуйні свині) та іншими просунутими представниками Artiodactyla (парнокопитих). Схоже, що коли оксієніди вимерли, їх екологічну нішу заповнили німравіди (Nimravidae), родина шаблезубих ссавців, які належали до групи Feliformia.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter