Stenokranio — рід ериопідних темноспондилових земноводних з пермсько-карбонових відкладів Німеччини. Представлений типовим видом Stenokranio boldi, який був описаний за двома зразками, зібраними в кар’єрі Ремігіусберг поблизу Кузеля, басейн Саар-Нахе, південно-західна Німеччина.
Типовий і єдиний вид, S. boldi, діагностується за трьома автоапоморфними ознаками черепа, які відрізняють його від усіх інших еріопідів. Це: (1) відносно вузький потиличний звід, отже, майже паралельні бічні краї черепа; (2) короткі постпарієтальні та табулярні ділянки; і (3) широкий ектоптеригоїд.
Два відомі черепи мають розмір 24,7 см (голотип) і 27 см (паратип). Вони, як вважають, представляють дорослих, хоча і не повністю зрілих особин. Голотип представлений майже повним черепом і нижньою щелепою, тоді як паратип — частковим черепом, нижньою щелепою і передньою посткранією. Голотип також зберіг кілька ізольованих кісток, що асоціюються з діадектоморфами та “мікрозаврами”. Однак, не ясно, чи є вони рештками здобичі.
Загалом, черепи мають багато ознак, характерних для інших еріопідів, таких як грубий ямчастий орнамент на поверхні черепа, помітні поздовжні гребені та деякі поперечні гребені, що обрамляють заглиблення на черепі, а також відносно товсті черепні кістки. Найбільш характерною особливістю S. boldi є пропорційно вузький череп. Замість того, щоб поступово розширюватися дозаду, вилична частина черепа у S. boldi має квадратну форму, так що її краї йдуть паралельно один одному. Він відрізняється від ізольованої ериопідної нижньої щелепи, про яку раніше повідомлялося з цього місця, розташуванням зубів (48-50 у Stenokranio проти 35-40 у ізольованої нижньої щелепи). Посткранії мало відрізняються від раніше описаних у північноамериканського Eryops, який є сестринським таксоном Stenokranio на основі філогенетичного аналізу.
Stenokranio boldi базується на двох зразках, знайдених у 2013 та 2018 роках у кар’єрі Ремігіусберг у Рейнланд-Пфальці. Це великий кар’єр, де видобувають субвулканічну породу, яка використовується для виготовлення дорожнього та залізничного гравію. Ця порода утворилася в результаті вулканічних інтрузій пермського віку в породах, датованих періодом між пізнім карбоном і раннім пермом формації Ремігіусберга. У цій місцевості знайдено різноманітні рештки хребетних тварин, в тому числі різноманітні риби, “лепоспондили”, тримерорахідний двинозавр (Trypanognathus remiguisbergensis), діадектоморфи, едафозавровий “пелікозавр” (Remigiomontanus robustus) та сфенакодонтидний “пелікозавр” (Cryptovenator hirschbergeri). Щелепа іншого еріопіда, відмінного від S. boldi, також була знайдена тут. Це вказує на присутність щонайменше двох еріопідів у цьому місцезнаходженні. Два зразки S. boldi були знайдені з різних горизонтів місцезнаходження. Вчені вважають, що вони представляють собою розкладені скелети, які були перенесені в маргінальне озерне середовище.
Таксон був названий палеонтологами Ральфом Вернебургом (Ralf Werneburg, Naturhistorisches Museum Schloss Bertholdsburg Schleusingen), Флоріаном Віцманном (Florian Witzmann, Museum für Naturkunde Berlin), Ларрі Райнхартом (Larry Rinehart, New Mexico Museum of Natural History and Science), Яном Фішером (Jan Fischer, Urweltmuseum GEOSKOP/Burg Licthenberg) та Себастьяном Фойгтом (Sebastian Voigt, Urweltmuseum GEOSKOP/Burg Licthenberg) у журналі Paleontology. Родове ім’я походить від грецьких слів στενός [stenos] — вузький і κρανίο [kranio] — череп. Видовий епітет надано на честь Рудольфа Болда (Rudolf Bold), який відкрив голотип Cryptovenator hirschbergeri.
За оцінками, Stenocranio міг виростати до 1,5 метрів у довжину. Його найближчий родич, Eryops megacephalus з США, досягав довжини черепа до 60 сантиметрів і довжини тіла до трьох метрів. Вага тіла великих американських тварин оцінюється в 160 кілограмів. Найбільший відомий екземпляр Stenocranio міг мати вагу до 70 кілограмів.
Як і у випадку з іншими еріопідами, точна палеобіологія Stenokranio спірна. Вчені припускають, що він був напівводним та здатним пересуватися по суші з метою міграції між місцями проживання. Також Stenokranio міг ловити і харчуватися водною здобиччю, такою як риба, подібно до сучасних крокодилів. Як і у деяких еріопідів, таких як Eryops, у Stenokranio відсутні бічні лінійні борозни на черепі. Це зазвичай розглядається як свідчення відносної наземності. Цікаво, що подібний великий і напівводний стереоспондиломорф Sclerocephalus, добре відомий з Німеччини, невідомий з Ремігісберга. Це вказує на те, що ці таксони могли мати певне екологічне перекриття, і в даній місцевості міг бути присутнім лише один з них.
Скам’янілості
Джерела
- https://www.cambridge.org/core/journals/journal-of-paleontology/article/abs/new-eryopid-temnospondyl-from-the-carboniferouspermian-boundary-of-germany/992657993894BEF3C1F7E964C87709DF
- http://novataxa.blogspot.com/2024/01/stenokranio.html
- https://www.museumfuernaturkunde.berlin/en/press/press-releases/new-early-amphibian-species-discovered
- https://dinopedia.fandom.com/wiki/Stenokranio
- https://en.wikipedia.org/wiki/Stenokranio