Protarctos 🦤 Вимерлий світ

Protarctos — вимерлий рід ведмедів, які мешкали в Північній Америці в пліоцені. Протарктос був приблизно такого ж розміру, як гімалайський ведмідь (Ursus thibetanus). Вперше він був описаний із зуба, знайденого в Айдахо, більш повні рештки цього виду були знайдені на острові Елсмір, Нунавут, Канада.

Родове ім’я Protarctos походить від др.-грец. πρῶτος ἄρκτος «перший ведмідь», видове – від лат. abstrusus, що означає “прихований” і було дано через те, що спочатку вид був відомий лише по одному зубу.

Ведмідь був розміром із невеликого гімалайського ведмедя (близько 1,5 метра завдовжки і 80 см заввишки в холці) та вагою близько 80-100 кг. Для нього характерний плоский лоб та дуже високий сагітальний гребінь. Цей гребінь, безумовно, був місцем для прикріплення потужних жувальних м’язів.

Вперше вид був описаний Філіп Б’єрком (Philip Bjork) в 1970 році як Ursus abstrusus на основі єдиного моляра m1 віком 3,48-3,75 млн років, знайденого в пліоценової формації Glenn’s Ferry на південному заході Айдахо, США. З 1990-х років на острові Елсмір (Канада) були виявлені більш повні скам’янілості (1992, 1993, 1996, 1997, 2006).

Місце знахідок у Канаді (78° 33′N 82° 22′W) називається Beaver Pond («Бобровий став»). Палеонтологічні знахідки тут – скам’янілості організмів, що залишилися від біоценозу бореального лісу (тайги). З ссавців, поряд з Protarctos abstrusus, тут існували зайці Hypolagus, бобри Dipoides, псові Eucyon та верблюди Paracamelus. Eucyon та Paracamelus прибули з Азії приблизно на межі міоцену та пліоцену. У ту епоху середньорічні температури у північноамериканському заполяр’ї були, приблизно, на 22 градуси вищими, ніж зараз.

Домінуючий вид дерев у пліоценовій тайзі Beaver Pond – викопна гренландська модрина (Larix groenlandii). З інших деревних порід присутні вільха, береза, ялина, сосна та туя. Кількість опадів була значною і оцінюється в 550 мм на рік. Фауна мала схожість зі східно-азіатською фауною тієї ж епохи. Крім згаданих, у Beaver Pond знайдені скам’янілості ще й інших тварин, серед яких землерийка Arctisorex polaris, велика росомаха Plesiogulo, куниці Martes, ласки Mustela, борсук Arctomeles sotnikovae, стародавній кінь плезіогіпаріон (Plesiohipparion), оленеподібний (Cervoidea) Boreameryx braskerudi.

Схоже, що види, що належать до роду Protarctos, не є в усіх відношеннях предками роду Ursus.

Будова зубів Protarctos abstrusus свідчить про дуже помірну спеціалізацію на рослинній дієті, що добре узгоджується з базальним становищем виду. Проте сліди карієсу свідчать, що ці ведмеді сезонно поїдали велику кількість ягід, щоб накопичити жир для зимової сплячки. Тенденція до дієт з високим вмістом цукру, мабуть, з’явилася на початку еволюції підродини Ursinae і, можливо, зіграла ключову роль у тому, щоб ці ведмеді могли заселяти холодні місця проживання (Wang et al. 2017).

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter