Paralitherizinosaurus — вимерлий рід динозаврів-теризинозавридів з пізньокрейдової формації Осушинай (Osoushinai) на Хоккайдо, Японія. Рід містить один вид, P. japonicus, відомий за частковою правою кистю та шийним хребцем. Paralitherizinosaurus – наймолодший теризинозавр, відомий з Японії.
Зразок голотипу Paralitherizinosaurus, NMV-52, був виявлений у вересні 2000 року в шарах формації Осушинай (група Йезо) в Накагаві, Хоккайдо, Японія, що датується раннім кампаном. Зразок складається з часткового шийного хребця і п’ясткової кістки I, проксимальних кінців пальців I і II і майже повного пальця III правої руки.
Деякі з цих решток були вперше описані Муракамі (Murakami) з колегами у 2008 році як такі, що належать до невизначеного роду теропод-манірапторанів, можливо, з спорідненістю до теризинозавроїдів. У 2022 році Кобаяші (Kobayashi) з колегами описали Paralitherizinosaurus як новий рід і вид теризинозавридів. Цей таксон являє собою теризинозавра першого названого з Японії, однак відомі ще два безіменних екземпляри. Родова назва Paralitherizinosaurus поєднує грецькі слова «paralos», що означає «біля моря» і «therizo», що означає «жати», та латинське «sauros», що означає «плазун». Видова назва «japonicus» відноситься до відкриття таксона в Японії.
Теризинозаври (Therizinosauria) – незвичайні тероподи з довгими шиями, короткими хвостами та великими кігтями на передніх кінцівках. У найбільшого виду – Therizinosaurus cheloniformis – пазурі досягали величезних розмірів: понад 50 сантиметрів завдовжки. Однак ці страхітливі пазурі не використовувалися для полювання: у теризинозаврів були дрібні ланцетоподібні зуби і великий кишківник (на це вказує широкий таз), що говорить про рослиноїдну дієту.
Точна функція пазурів у примітивних представників не встановлена: було показано, що їхні кігті знаходяться на перетині або поблизу меж морфопросторів кігтів наземних, риючих і лазаючих ссавців, тоді як пазурі просунутих теризинозаврів опинилися за межами цих морфопросторів. Очевидно, просунуті теризинозаври за допомогою кігтів підтягували до рота гілки дерев, як гігантські лінивці або халікотерії, хоча не виключено, що вони могли використовуватися для захисту від хижаків або залучення партнерів.
Дослідники провели порівняльний аналіз кігтів теризинозаврів, включивши до нього дані щодо нового виду. Виявилося, що у просунутих теризинозаврів – у тому числі у P. japonicus – згинальний горбок кігтевої фаланги, що слугував місцем прикріплення сухожилля глибокого згинача пальців, був меншим, ніж у примітивних. Це підтверджує попередні результати: кігті просунутих теризинозаврів були менш функціональними, тобто, наприклад, не підходили для копання, проте цілком годилися для того, щоб підтягувати до рота гілки дерев.
У своєму філогенетичному аналізі автори опису виявили паралітеризинозавра як члена клади, що містить Therizinosaurus, Suzhousaurus та неназваного теризинозаврида з формації Біссекти в Узбекистані.
Скам’янілості
