Cribroconcha — остракод з палеозою 🦤 Вимерлий світ

Cribroconcha — вимерлий рід остракодів, що існував в палеозої (девон-перм). Знахідки відомі з Північної Америки, Євразії та Австралії.

Це невеликі яйцеподібні остракоди з дугоподібною спинкою та прямим чи злегка вигнутим черевцем. Передній кінець вигнутий до загостреного. Задній — дещо загострений до округлого в бічному вигляді. Задньо-бічний схил несе поперечний гребінь більш-менш перпендикулярний довгій осі черепашки, який може закінчуватися зверху і знизу короткими гострими шипами, спрямованими назад. Задньо-спинний схил має сплощену поверхню з численними нерівномірно розташованими, відносно великими, круглими порами.

Остракоди — це мікроракоподібні, які вперше з’явилися в ордовику і продовжують розвиватися донині. Незважаючи на свої крихітні розміри, вони є найчисленнішими викопними рештками класу членистоногих і найрізноманітнішими видами ракоподібних. Всього налічується близько 65 000 сучасних і скам’янілих видів.

Остракоди дають хороше уявлення про характеристики біоекологічних подій девону. Рід остракод Cribroconcha характеризується чіткими морфологічними ознаками, швидкими темпами еволюції та широким географічним розповсюдженням, що робить його потенційним індексним викопним для стратиграфічної кореляції та палеоекологічних змін.

Поширення видів *Cribroconcha* від пізнього девону до ранньої пермі.

На основі географічного поширення та морфологічних характеристик Cribroconcha можна виділити дві еволюційні лінії (Лінія 1 та Лінія 2), які походять з Європейської та Казахстанської плит, відповідно. Лінія 1 може бути розділена на три типи: 1-A (стабільний тип), 1-B (видозмінений тип) і 1-C (колючий тип).

Дослідники виявили, що стабільний тип повністю успадкував характеристики ранніх видів. Видозмінний тип мав подовжений панцир з субпрямокутними обрисами і субквадратним заднім краєм. Порівняно з ранніми видами, види цього типу змінилися лише в обрисах. Колючий тип мав найдовший стратиграфічний діапазон і більшість видів цього типу мали дві гострі шипи на задньому краї.

Більшість видів 1-A і 1-B були бентосними і жили у мілководному морському середовищі. Однак, деякі види 1-C були нектонічними і з’являлися в глибоких холодних водах від шельфу до западин.

Лише види типу 1-C поширилися до ранньої пермі. Це означає, що стратегія виживання колючих Cribroconcha була успішною. Морфологічна мінливість колючого типу також пов’язана з льодовиковою подією на межі девону і карбону на півночі Гондвани, яка породила холодні глибоководні течії, що вторглися в палеотетисові басейни.

В 2023 році дослідницька група під керівництвом доктора Сун Цзюньцзюня (Song Junjun), професора Хуан Бінга (Huang Bing) та професора Ціе Венькуня (Qie Wenkun) з Нанкінського інституту геології та палеонтології Китайської академії наук (NIGPAS) провела перше дослідження морфологічної мінливості Cribroconcha honggulelengensis. Вчені використовували геометричний морфометричний підхід і продемонстрували алометричні закономірності росту для цього виду.

Дослідники відібрали 178 зразків C. honggulelengensis з верхньодевонської формації Хонгулеленг розрізу Булонгур у західному Джунгарі Синьцзян-Уйгурського автономного району на північному заході Китаю.

Вони виділили п’ять стадій розвитку C. honggulelengensis (імаго і від A-1 до A-4) і виявили сильний зв’язок між формою і розміром. Цікаво, що молоді екземпляри (від стадії A-4 до A-2) демонстрували більшу варіабельність форми. Під час ранньої фази линьки молоді особини мали округлі передню і задню границі з яйцеподібним контуром, а в задньомедіальній частині панцира розташовувалися невеликі і нечисленні пори. У міру зростання панцир подовжувався з невеликим радіусом кривизни на передньому і задньому краях, а площа пор та поперечних гребенів різко розширювалася, з’являлися великі і численні пори.

Вчені провели функціонально-морфологічний аналіз C. honggulelengensis в порівнянні з сучасними остракодами. Вони дійшли висновку, що по мірі росту план тіла міг змінюватися в напрямку, який робив тварину більш пристосованою, а саме дозволяв ефективніше харчуватися і швидше тікати від хижаків.

Виразні онтогенетичні зміни у C. honggulelengensis першої алометричної фази (тобто стадії A-4, A-3) і другої алометричної фази росту (тобто стадії A-2) показали, що варіації форми можуть бути не тільки результатом генетичної однорідності, але й відповіддю на пристосування до умов середовища: солоності, насиченості киснем та температури води.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter