Miosurnia 🦤 Вимерлий світ

Miosurnia — вимерлий рід птахів родини совові (Strigidae) з пізньоміоценової формації Люшу провінції Ганьсу, Китай. Рід містить один вид, M. diurna, відомий за майже повним зчленованим скелетом.

Група дослідників на чолі з доктором Лі Чжихеном (Dr. Li Zhiheng) і доктором Томасом Стідхемом (Dr. Thomas Stidham) з Інституту палеонтології і палеоантропології хребетних (IVPP) Китайської академії наук виявила дивовижно добре збережений викопний скелет вимерлої сови, що жила понад шість мільйонів років тому в Китаї. Детальне вивчення скам’янілих кісток очей скелета показало, що сова була активна вдень, а не вночі. Висновки команди були опубліковані 28 березня 2022 року в Proceedings of the National Academy of Sciences (PNAS).

Голотипний зразок Miosurnia, STM 20-1, походить із гірських порід, відкладених у епоху пізнього міоцену на висоті понад 2100 метрів у басейні Лінься китайської провінції Ганьсу, на краю Тибетського нагір’я. Цей екземпляр зчленований і майже повний, не вистачає лише правої передньої кінцівки та пальців на лівому крилі. В нього збереглися навіть такі частини тіла, які рідко зустрічаються у викопному стані, як-от кістки апарату язика (під’язикова кістка), трахеї, колінної чашечки, сухожилля м’язів крил і ніг. Найдивовижніше, що серед кісток сови вчені навіть знайшли рештки тварини, яку вона з’їла перед смертю, це був дрібний ссавець.

Новий вид отримав назву Miosurnia diurna. Родова назва «Miosurnia» посилається на міоценовий вік голотипу, а також на близьку спорідненість з родом Surnia. Рід Surnia на сьогодні представлений одним видом – яструбина сова (Surnia ulula), що поширений в смузі тайги Північної Америки, Європи та Азії. Видова назва, «diurna», відноситься до денного способу життя, що випливає з будови тварини.

Цей вимерлий вид є найдавнішою викопною совою, що вела денний спосіб життя та була активною протягом дня. Особливості будови черепа і скелета, включаючи великий горбок на частині вилиці відразу за оком, показують, що Miosurnia є частиною великої групи сов Surniini. Дослідження вчених показує, що група Surniini, до якої входять Miosurnia, яструбина сова та сичики-горобці (Glaucidium), відкинула нічний спосіб життя ще мільйони років тому.

Склеротичні кістки – це маленькі кістки, які формують кільце навколо зіниці та райдужної оболонки у зовнішній області ока у деяких завропсидів (є у черепах, ящірок і птахів, але відсутнє у крокодилів, змій і ссавців). Нічним тваринам потрібні більші очі та більші зіниці, щоб бачити в умовах слабкого освітлення, тоді як очі та зіниці денних тварин – значно менші. У скам’янілості Miosurnia diurna м’які частини ока вже давно зруйнувалися, в результаті чого маленькі трапецієподібні кісточки склери просто випали в очниці. Вченим довелося виміряти ці окремі маленькі кістки та в цифровому вигляді відновити розмір і форму кільця навколо ока.

Дослідники провели детальний статистичний аналіз, порівнявши кісточки склер викопної сови з очима 55 видів рептилій і понад 360 видів птахів, у тому числі багатьох сов. Зважаючи на розмір і форму ока скам’янілості та відносно менший отвір для світла в ньому, вчені визначили, що воно найбільше нагадує очі сучасних сов із групи Surniini, які в основному не ведуть нічний спосіб життя.

Крім того, вчені провели більший статистичний аналіз, відомий як реконструкція предкового стану, використовуючи дані про поведінку понад 360 видів різноманітних птахів. Дослідники використали генеалогічне дерево птахів для реконструкції звичок їх предків, включаючи сов, щоб визначити, хто з них, ймовірно, були нічними чи денними.

Результати аналізу показують, що предок усіх сучасних сов майже напевно вів нічний спосіб життя, але предок групи Surniini натомість вів денний спосіб життя. Коли вчені додали до аналізу скам’янілість Miosurnia diurna, ймовірність того, що предок Surniini був денним, зросла до 100%.

Автори опису прийшли до висновку, що розмір тіла Miosurnia був порівняним з сучасною яструбиною совою, з розрахунковою довжиною тіла (від дзьоба до лобка) 30 сантиметрів і масою тіла приблизно 236– 318 грамів.

Скам’янілості

Джерела

Поширити