Hoplophoneus — німравід з еоцену-олігоцену 🦤 Вимерлий світ

Hoplophoneus — вимерлий рід родини Nimravidae, ендемічний для Північної Америки в епоху пізнього еоцену — раннього олігоцену (35-29 млн. років тому), що існував приблизно 6 мільйонів років.

Родова назва походить від грецьких слів “вбивство” (phonos) та “зброя” (hoplo) і приблизно може бути перекладена, як “озброєний вбивця”. У 2016 році всі північноамериканські види Eusmilus були поміщені в рід Hoplophoneus Полом Барреттом (Paul Z. Barrett). Зараз у світі є загалом 26 колекцій решток Hoplophoneus, у США (в Орегоні, в Небрасці, Південній Дакоті та Вайомінгу) і Канаді (Саскачеван).

Спочатку відомі як Drepanodon, скам’янілості цього ссавця були перейменовані Едвардом Дрінкером Коупом (Edward Drinker Cope) у 1874 році на Hoplophoneus. Хоча зовні схожий на велику кішку, Hoplophoneus насправді був одним з німравідів, більш відомих як ” несправжні шаблезубі коти”. Німравіди походять від раннього відгалуження хижаків і активно полювали задовго до появи справжніх котів родини котячих (Felidae).

Німравіди, схоже, займали нішу пізніших шаблезубих котів, таких як Machairodus і Smilodon, оскільки у багатьох з них також були збільшені шаблеподібні ікла на верхній щелепі. Як і у багатьох його родичів, у Hoplophoneus також були два кісткові фланці, які росли вниз від нижньої щелепи. Вони надавали додаткову підтримку і захист іклам, оскільки, коли рот був закритий, кінчики верхніх іклів виходили далеко за межі нижньої щелепи.

Hoplophoneus, хоч і не був справжнім котом, але за зовнішнім виглядом був схожий на котів, проте мав міцне тіло і коротші ноги. Найбільший відомий екземпляр був досліджений Соркіним (Sorkin, 2008) на предмет маси тіла і, за його оцінками, мав вагу 160 кг.

Hoplophoneus occidentalis був розміром з великого леопарда і мав ікла лише помірного розміру. Більші H. sicarius і H. mentalis мали дуже великі верхні ікла і масивний фланець у передній частині нижньої щелепи.

Відносно короткі ноги Hoplophoneus вказують на те, що він міг розганятися до максимальної швидкості бігу дуже швидко, але сама ця швидкість була б обмеженою. З цієї причини він розглядається як мисливець із засідки, який залягав у підліску, а потім вискакував і переслідував здобич до того, як вона встигала зреагувати і втекти. Ймовірною здобиччю могли бути примітивні коні, такі як Mesohippus. Вони не тільки були набагато меншими за сучасні форми, але й харчувалися листям. Коні почали пастися на траві значно пізніше. Таким чином, Hoplophoneus був у вигідній позицію для нападу, оскільки в кінцевому підсумку, здобич повинна була б прийти до його схованки, щоб поїсти.

У дорослого екземпляра Hoplophoneus, знайденого в Національному парку Бедлендс, Південна Дакота в 2010 році, на черепі були виявлені сліди зубів іншого дорослого Hoplophoneus. При дослідженні ран було встановлено, що тварина була поранена шаблеподібними зубами суперника. Відновлення кістки навколо ушкоджень свідчить про те, що німравід вижив після нападу. Подібні знахідки свідчать, що такі бої, ймовірно, були звичайним явищем серед німравідів, і що вони часто цілилися в потилицю та очі своїх супротивників.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter