Zarafasaura

Zarafasaura — вимерлий рід еласмозаврів, відомий з басейну Улед-Абдун в Марокко. Як відносно невеликий еласмозавр, він міг мати довжину близько 3-4 метрів і вагу близько 100 кілограмів.

У фосфатних шахтах басейну Улад-Абдун знайдено багато скам’янілостей, зокрема й рештки плезіозаврів. У 1952 році Арамбур (Arambourg) дав їм назву плезіозавр мавританський (Plesiosaurus mauritanicus). Однак це була помилкова назва, заснована на недіагностичному зубі. На початку XXI століття співпраця між французькими та марокканськими університетами дозволила отримати набагато кращий матеріал, в тому числі голову, знайдену в Сіді Дауї.

У 2011 році типовий вид Zarafasaura oceanis назвали та описали Пеггі Вінсент (Peggy Vincent), Наталі Барде (Nathalie Bardet), Ксаб’єр Петереда Субербіола (Xabier Pereda Suberbiola), Бааді Буя (Baâdi Bouya), Мбарек Амагзаз (Mbarek Amaghzaz) і Саїд Меслух (Saïd Meslou). Назва роду походить від арабського zarafa (زرافة), «жираф», назви, яку місцеві жителі давали скам’янілостям довгошиїх плезіозаврів. Видова назва походить від oceanis, що в перекладі з латинської означає «дочка моря».

Голотип Zarafasaura, OCP-DEK/GE 315, складається з зчленованого неповного дорсовентрально роздробленого черепа та нижньої щелепи, а паратип OCP-DEK/GE 456 — з повної нижньої щелепи. Він був зібраний в районі Сіді-Дауї, з верхнього рівня CIII верхньої крейди (останній маастрихтський етап) фосфоритів Марокко.

У квітні 2004 року Мохамед Атід (Mohamed Atid) знайшов скелет, який він підготував і доповнив зліпками елементів американського Hydrotherosaurus, щоб реконструювати його будову. У 2006 році він продав його Центру динозаврів Вайомінгу. Цей зразок, WDC CMC-01, був віднесений до роду Zarafasaura в 2013 році. Зразок мав більш повний череп з раніше невідомими посткраніальними елементами, такими як передні та задні плавці, хребці, грудний та тазовий матеріал.

Zarafasaura був поміщений в Elasmosauridae, в похідному положенні, утворюючи політомію або «гребінь» з Libonectes і Futabasaurus.

Викопні рештки Zarafasaura допомагають зрозуміти палеобіорізноманіття та палеогеографію верхньокрейдових плезіозаврів. Відмінні риси Zarafasaura вказують на те, що серед маастрихтських плезіозаврів існував певний ступінь ендемізму, і що вони були дуже різноманітними та широко розповсюдженими в усьому світі незадовго до кінця Крейди. Це підтверджує гіпотезу про катастрофічне вимирання плезіозаврів на межі крейди/палеогену, як це сталося з кількома іншими групами, включаючи динозаврів.