Thinocyon — рід вимерлих ссавців, що відноситься до родини Hyaenodontidae з ряду Hyaenodonta. Він жив у середньому еоцені, а його викопні рештки були знайдені в Північній Америці та Азії.
![]()
Період існування: еоцен
56,0–33,9 млн років тому.
Дві перехідні події глобального потепління (ПЕТМ і ETM-2) і потепління клімату до еоценового кліматичного оптимуму. Внаслідок стрімкого поширення прісноводних папоротей азола (Azolla) концентрація вуглекислого газу (CO2) в атмосфері знижується з 3500 до 650 ppm, що в подальшому призвело до тривалого періоду похолодання. Індійський субконтинент врізається в Азію, розпочинається гімалайський орогенез.
У другій половині віку – помірний, прохолодний клімат на планеті. Процвітають та розвиваються архаїчні ссавці: креодонти (Creodonta), кондиляртри (Condylarthra), уїнтатерії (Uintatheriidae) тощо. Поява декількох «сучасних» родин ссавців. У водах відбувається диверсифікація примітивних китів (Cetacea). На суходолі з’являються перші злакові трави. Антарктида знов вкривається крижаним панцирем. Закінчуються ларамійський і сев’єрський орогенези Скелястих гір у Північній Америці; розпочинається альпійський орогенез у Альпах та елладський в Егейському морі в Європі.
Diegoaelurus
Diegoaelurus («кіт з Сан-Дієго») — вимерлий рід ссавців з вимерлої підродини Machaeroidinae у вимерлій родині Oxyaenidae. Цей рід наразі містить лише один вид Diegoaelurus vanvalkenburghae, знайдений у формації Сантьяго в Каліфорнії. Цей ссавець жив в епоху середнього еоцену, приблизно, між 46,2 і 39,7 мільйонів років тому.
Ignacius
Ignacius — рід вимерлих ссавців ранньої кайнозойської ери (62-33 млн років).Найдавніші відомі зразки Ignacius походять з формації Форт-Юніон, штат Вайомінг, а останній відомий зразок Ignacius був знайдений у Медисін-Поул-Хіллс (формація Чадрон) у Північній Дакоті. Ignacius — один із десяти родів родини Paromomyidae, це найдовготриваліша родина плезіадапіформ, яка існувала приблизно 30 млн років у епохи палеоцену та еоцену. Аналіз посткраніальних скам’янілостей, проведений палеонтологами, свідчить про те, що представники родини Paromomyidae, включаючи рід Ignacius, швидше за все, були пристосованими до життя на деревах.
Archaeovaranus
Archaeovaranus (що означає «стародавній варан») — рід варанових (лат. Varanidae) ящірок з ранньоеоценової (іпрської) формації Юхуандінг провінції Хубей, Китай. Рід містить один вид, Archaeovaranus lii, відомий за майже повним скелетом. Голотип включає неушкоджений череп, з яким асоційований розчленований скелет. Archaeovaranus заповнює прогалину в літописі скам’янілостей варанів, оскільки він представляє стовбурового вараніда з раннього еоцену Східної Азії, тісно пов’язаного з Varanus.
Pumiliornis
Pumiliornis — рід вимерлих птахів, що мешкав у еоцені (близько 50 млн років тому) на території сучасної Німеччини. Відомий з двох зразків повних скелетів з Меселя. Типовий вид — Pumiliornis tessellatus. У 2014 році був описаний новий екземпляр Pumiliornis, у якого зберігся вміст шлунку з пилковими зернами еудотиледонних покритонасінних. Це робить його найранішим викопним птахом, що харчувався пилком.
Bothriodon
Bothriodon — вимерлий парнокопитний ссавець з родини Anthracotheriidae відомий від пізнього еоцену до раннього олігоцену, його рештки були знайдені в Азії, Європі та Північній Америці. Тварина була розміром приблизно з велику свиню, сягаючи ваги понад 199 кг.
Phosphatherium
Phosphatherium – рід хоботних ссавців із родини нумідотерієвих (Numidotheriidae), який існував у кінці палеоцену на території Марокко. Це найстаріший з відомих на сьогодні великих ссавців Африки та, одночасно, він є і одним з найпримітивніших представників (разом з Eritherium) хоботних. Насамперед, Phosphatherium відомий за зубною кісткою та фрагментарним матеріалом з фосфатного кар’єру в афро-аравійській провінції, знахідки датуються кінцем палеоцену. Згодом його рештки виявлено і в ранньоеоценових відкладах.
Palaeosinopa
Palaeosinopa – вимерлий рід плацентарних ссавців, що належать до родини Pantolestidae, існували з палеоцену по еоцен (від 56,8 до 48,6 мільйонів років тому). Вели напівводний спосіб життя. Їх раціон складався з водних і напівводних організмів. Викопні кістки Palaeosinopa знайдені в палеоценових відкладах на території США в штатах Монтана і Вайомінг, а також Канади (Саскачеван). Еоценові представники роду відомі з Бельгії, Канади (Північно-Західні території), Франції, Сполученого Королівства, США (штати Колорадо, Міссісіпі, Північна Дакота, Вірджинія, Вайомінг).
Inkayacu
Inkayacu – вимерлий рід пінгвінів, що проживав у Перу в епоху пізнього еоцену, близько 36 мільйонів років тому. Майже повний скелет птаха було знайдено у 2008 році. Пір’я дуже добре збереглися, так що частини клітин, які містять пігменти і відповідають за забарвлення пір’я, меланосоми, залишилися недоторканими. Це дозволило встановити, що ці пінгвіни були не чорно-білого забарвлення, як сучасні види, а мали сірі і червоно-коричневі відтінки. Назва Inkayacu походить з мови кечуа, в якому Inka означає «імператор», yacu — «вода».
Heliobatis
Heliobatis — вимерлий рід скатів родини Dasyatidae з ряду Орлякоподібні (Myliobatiformes). На даний час рід містить один вид Heliobatis radians. Рід відомий в основному з раннього еоцену з відкладень Fossil Lake. Fossil Lake є частиною формації Грін-Рівер на південному заході Вайомінга. Heliobatis є одним із двох відомих скатів, які були знайдені в формації Грін-Рівер. Інший вид, Aserotrygon maloneyi, був визнаний і описаний лише в 2004 році.