Saccorhytus 🦤 Вимерлий світ

Saccorhytus — вимерлий рід тварин, який, можливо, належав до надтипу Ecdysozoa. Представлений єдиним видом Saccorhytus coronarius. Організм жив приблизно 540 мільйонів років тому на фортунійській стадії кембрійського періоду. Спочатку він був класифікований як представник вторинноротих, що робило його найдавнішим відомим родом цього надтипу, однак згодом було визначено, що він належить до групи під назвою линяючі (Ecdysozoa, група первинноротих тварин, що включає Arthropoda, Nematoda та кілька менших типів).

Родова назва походить від латинського saccus «мішок» і давньогрецького ῥύτις «зморшка». Видова назва coronarius походить від латинського атрибутивного coronarius «корони».

Скам’янілості цього виду були вперше виявлені в формації Куанчуаньпу в провінції Шеньсі в Китаї групою вчених з Великої Британії, Китаю та Німеччини, а опис знахідки був вперше опублікований в січні 2017 року.

Saccorhytus мав розмір лише близько міліметра (1,3 мм). Тіло істоти було еліпсоїдним, причому одна половина виявилася ширшою за іншу. Воно було вкрите двошаровою кутикулою без війок і волосків, а не епітелієм. Рот був розташований термінально, він також був оточений радіальними складками. По тілу та навколо рота були розкидані випинання. Ануса у тварини не було, а інші внутрішні структури не збереглися. Пори, які раніше були прийняті за зяброві щілини або фарингеальні прорізи, просто були обламані випинання.

Saccorhytus спочатку класифікували як вторинноротого через наявність у нього отворів на тілі у формі конусів, які виглядають подібними до очевидно еквівалентних структур у ветуліколій та ветулоцистид, і, отже, Хан (Han) з колегами вважали, що тварина тісно пов’язана з цими двома кладами.

У 2020 році ця класифікація була оскаржена, запропоновано, що це міг бути Ecdysozoan, можливо, базальний представник головохоботних, через його склерити та задні шипи (у відламаному вигляді виглядають як конуси тіла), подібні до інших головохоботних, а також відсутність війок.

Філогенетичний аналіз, опублікований у 2022 році, підтвердив, що організм належить до Ecdysozoa, а не до вторинноротих. Те, що вважалося фарингеальними отворами, які і використовувались для підтвердження гіпотези про вторинноротих, виявилося тафономічними артефактами.

Для проведення цього аналізу вченим довелося використовувати синхротрон, як основу для аналізу скам’янілостей. Синхротрон забезпечує дуже інтенсивне рентгенівське випромінювання, яке можна використовувати для отримання детальних зображень скам’янілостей. Дослідники зробили сотні рентгенівських знімків під дещо різними кутами та використали суперкомп’ютер, щоб створити тривимірну цифрову модель скам’янілостей, яка розкрила крихітні особливості його внутрішньої та зовнішньої структур.

Цифрові моделі показали, що пори навколо рота Saccorhytus coronarius були закриті іншим шаром тіла, який формував шипи навколо рота. Вчені вважають, що це допомагало б Saccorhytus coronarius ловити та обробляти свою здобич.

Відсутність заднього проходу у Saccorhytus coronarius є інтригуючою особливістю цього мікроскопічного древнього організму. Те, як анус виникав — а іноді згодом зникав — сприяє розумінню того, як еволюціонував план тіла тварин. Переміщення Saccorhytus coronarius з вторинноротих до линяючих означає викреслення зникаючого анусу з історії вторинноротих та додавання його до линяючих.

Це, насправді, несподіваний результат, оскільки, наприклад, група членистоногих має наскрізний кишківник. Приналежність Saccorhytus coronarius до групи вказує на те, що він регресував в еволюційному плані, відмовившись від ануса, який успадкували його предки.

Розмірковуючи про спосіб життя цієї тварини, вчені вирішили віднести її до мейобентосу (тварини, що мають розмірний діапазон приблизно 50 мкм-1 мм). Щетинки могли служити для закріплення між частинками ґрунту, а відносно щільна кутикула захищала від механічних пошкоджень. На думку авторів, Saccorhytus є дорослою твариною, а не личинкою, оскільки його морфологія більш менш стійка, незважаючи на наявну різницю у розмірах.

Скам’янілості

*Saccorhytus coronarius*. Масштабні шкали – 200 мкм в (a, d, f, h), 100 мкм в (b, c, e, g, j) і 20 мкм в (i). Автор зображення: Лю (Liu) з колегами.

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter