Agaricocrinus — морська лілія з карбону 🦤 Вимерлий світ

Agaricocrinus — рід вимерлих морських лілії (Crinoidea), що належить до родини Coelocrinidae. Це були сидячі тварини, що живилися фільтрацією. Рештки відомі з кам’яновугільного періоду (міссісіпій, від 353,8 до 345,0 млн.р.т.) США.

Agaricocrinus має чашечку від малого до середнього розміру, від приземкуватої конусоподібної форми до округлої, з плоскою або виїмчастою (опуклою) основою. Чашечка схожа на капелюшок гриба. Вдавлена сторона (нижня сторона “грибної шапки”) — це сторона, до якої прикріплюється стебло криноїда. Вона називається аборальною стороною. Округлий бік чашечки (верхня частина “грибної шапки”) утворений структурою, яка називається тегмен. Сторона тегмена називається оральною стороною чашечки.

Один з видів Agaricocrinus має характерну п’ятилопатеву (пенталопатеву) форму, тому схожий на морську зірку з короткими руками. Більшість скам’янілостей Agaricocrinus, знайдених у Кентуккі, не мають рук, тому інтерпретації ґрунтуються на скам’янілостях з інших регіонів. Пластинки на чашечці Agaricocrinus можуть бути гладкими, зернистими або вкритими крихітними вигнутими формами, так званою “вермикулозною” текстурою. У деяких видів пластинки злегка підняті над поверхнею капелюшка, наче горбки. Стебла Agaricocrinus мають опори, побудовані з коренеподібних структур, які називаються “цирри”, що відходять від стебла (Morgan, 2021).

Як і сучасні морські лілії, Agaricocrinus прикріплювався до твердої поверхні за допомогою кріплення, з якого виростало членисте стебло. На верхівці була чашечка з кількома руками. Кожна рука мала короткі відростки, відомі як піннули, а від них відходили цирри, які просіювали планктон з води, що протікала повз них.

Один з видів роду, Agaricocrinus americanus, відомий з Едвардсвілльської формації, поблизу Кроуфордсвілля, округ Монтгомері, штат Індіана, США. У цьому багатому на скам’янілості шарі були знайдені скам’янілості шістдесяти видів морських лілій, які розподіляються між більш ніж сорока родами. Вважається, що різні види мали стебла різної довжини, щоб вони могли захоплювати планктон, який пропливав повз них на різній висоті над субстратом. Крім того, деякі морські лілії з однаковою довжиною стебла були поділені на групи відповідно до розміру здобичі, на яку вони полювали. Таким чином, дивовижне розмаїття можна було підтримувати, мінімізуючи конкуренцію між видами. Згодом виявилося, що такий метод ярусності є важливим аспектом багатьох спільнот морського дна.

Умови морського дна в районі Кроуфордсвілля, очевидно, були сприятливими для розмноження морських лілій — мілководдя і приплив мулу з сусідньої дельти. Вважається, що сильні шторми хоронили цих тварин в осаді з довколишніх дельт. Утворені відкладення алевроліту досить м’які, щоб скам’янілості можна було видобувати у тривимірному рельєфі.

Діаграма, що ілюструє середовище відкладення курганів Форт-Пейн на мисі дельти Борден. Невеликі темні плями — це сади морських лілій та мохуваток

Інші скам’янілості цього роду були знайдені в подібних осадових породах у Уайтс-Крік в окрузі Девідсон, штат Теннессі, в осадочних породах в Кентуккі, а нещодавно — у формації Форт-Пейн поблизу кордону між Теннессі та Кентуккі. Між різними зразками з цих різних місць були виявлені певні морфологічні відмінності, і нові знахідки часто називали новими видами. Девід Мейєр (David Meyer) і Вільям Аусіх (William Ausich) вивчали рід Agaricocrinus у 1997 році і запропонували, щоб A. arcula, A. dissimilis, A. elegans, A. podagricus, A. ponderosus, A. profundus і A. tugurium були включені в синонімічний ряд з Agaricocrinus americanus. Більша частина мінливості ознак, які використовувалися для визначення недійсних видів, була пов’язана з онтогенетичною мінливістю. Близькоспорідненим, але менш поширеним видом є Agaricocrinus crassus.

Скам’янілості

*Agaricocrinus americanus*. Чашечка з плечима та піннулами.

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter