Perplexisaurus — рід пізньопермських терапсид, представник Котельницької фауни, також відомий з відслонення на березі річки Малий Уран у Оренбурзькій області. Рід описаний Леонідом Татариновим у 1997 році, типовим видом є P. foveatus. Новий вид, P. lepusculus, описаний Михайлом Івахненком у 2011 році, також з Росії.
Череп тварини завдовжки 5-6 см. Його передочничний відділ подовжений, а мозковий дуже великий. Очниці відносно невеликі. Є ознаки розвитку на верхньощелепних кістках сенсорної системи, що складається з низки ямок з пористим дном. Вони нагадують ймовірні електрорецепторні органи примітивних ранньопермських сеймуріаморфів Discosauriscus, які розвинулися з черепних органів бічної лінії, а також електрорецепторні органи сучасного качкодзьоба (Ornithorhynchus anatinus). Ікла добре розвинені, хоча мають невеликі розміри та позбавлені ріжучих кантів.
Регіон, де проживав 265-260 мільйонів років тому Perplexisaurus, являв собою затиснуту між гірським ланцюгом і морем рівнину, подекуди прорізану річковими руслами. Русла ці були непостійними. У пермських рослин була слабка коренева система, тому вода текла там, де їй заманеться. Щороку наступала епохальна повінь — річки розтікалися вшир до самого горизонту, створюючи так звані “віесси” (від абревіатури v.s.s. — very shallow sea, “дуже мілке море”), мілководні озера-моря. Сходила вода неохоче, тож велетенським хвощам каламітам і деревовидним папоротям доводилося кілька тижнів стояти “по коліно” у воді, а тваринам — або відкочовувати на сухі височини, або просто переходити від напівводного до суто водного способу життя.
З останнім у перплексизавра, найімовірніше, проблем не було. Припускають, що ця тварина вела спосіб життя сучасної хохулі (Desmana) або того ж качкодзьоба і взагалі надовго не залишала водоймища. Тут вона полювала на різноманітну живність на кшталт рачків, комах, молюсків, мальків риб і личинок амфібій. Найімовірніше, звіроящір плавав у дуже темній або дуже каламутній воді, де звичайний зір виявлявся марним, а ось електрорецептори прекрасно вловлювали біоелектричні поля, що створювалися скороченнями м’язів потенційної здобичі. Тож Perplexisaurus міг взагалі заплющувати очі під час плавання, але залишатися ситим. Складно сказати, наскільки чутливим був такий “електрорадар”, проте сучасні качкодзьоби за допомогою однієї тільки електрорецепції (ніздрі, очі та вуха вони під час занурення закривають) здатні виявляти навіть здобич, яка закопалась в намул.
Perplexisaurus не покладався повністю на своє “електробачення”. Хоча очні ямки в нього і невеликі, та все ж відносно більші, ніж в качкодзьоба, тож, найімовірніше, здобич він шукав наосліп, а ось потенційну загрозу цілком активно видивлявся. І це не дивно, адже пліч-о-пліч із ним жили великі хижі амфібії — у півтораметрової Konzhukovia один тільки череп був завдовжки з цілого перплексизавра — і найрізноманітніші м’ясоїдні звіроящери, багато з яких непогано плавали.
Навряд чи дорослий чотириметровий Titanophoneus став би ганятися мілководдям за якимось “щуром”, але ось його дитинчата могли бути менш вибагливими. Крім них перплексизавру варто було побоюватися ще цілого списку всіляких далеких і близьких родичів різного ступеня зубастості. Утім, з огляду на малу кількість збережених решток цієї тварини, можна припустити, що, як і в сучасної хохулі, щільність популяції перплексизаврів була не особливо високою, тож якщо хтось із малюків і потрапляв на зуб хижакові, то це траплялося не так уже й часто.
Скам’янілості
Джерела
- https://yourblog.in.ua/perplexisaurus.html
- https://www.deviantart.com/romanyevseyev/art/Perplexisaurus-foveatus-461521847
- https://www.deviantart.com/xiphactinus/art/Perplexisaurus-foveatus-499065248
- https://alphynix.tumblr.com/post/650825251390947328/if-theres-any-equivalent-to-carcinization-in
- https://paleonews.live/column/1558-perplexisaurus
- https://age-of-mammals.ucoz.ru/index/perpleksizavry/0-1270
- https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Перплексизавр