Palaeopleurosaurus — вимерлий рід діапсидних рептилій з групи Sphenodontia. Скам’янілості тварини були виявлені в Німеччині (Гольцмаден і Керкхофен) у сланцях Посідонії, що відносяться до нижнього тоарського віку (рання юра) і датовані віком 182–180 мільйонів років тому.
У обох місцезнаходженнях голотип походить із середньої секції, розташованої безпосередньо під секцією Seagrasschiefer (підзона Bifrons), що, ймовірно, пов’язано з одночасно зафіксованою регресією моря. Спочатку Paleopleurosaurus описували як представника проміжної морфології між наземними дзьобоголовими пізнього тріасу — раннього юрського періоду та повністю водним Pleurosaurus з пізнього юрського періоду. Дослідження нового зразка надало додаткову інформацію, що підтверджує існування раньої лінії подовжених дзьобоголових, хоча й із збереженими ознаками наземних родів, таких як Kallimodon. Іншою формою водного дзьобоголового є Ankylosphenodon.
Ця тварина, довжиною приблизно 40–50 сантиметрів, мала видовжене тіло і досить сильно відрізнялася від інших «типових» дзьобоголових юрського та тріасового періодів, а також від сучасної туатари (останньої з дзьобоголових). Череп мав типову для дзьобоголових будову, з відносно короткою мордою та «гачком» у передній частині передщелепи. Подовжене тіло, натомість, мало дуже міцні ребра та гастралії, які мали пахіостоз — стан, характерний для багатьох водних плазунів та ссавців. Лапи Palaeopleurosaurus були короткими, але ані вони, ані тіло ще не досягли того рівня спеціалізації, який спостерігається у інших пізніших водних дзьобоголових, таких як Pleurosaurus з верхнього юрського періоду.
Palaeopleurosaurus вказує, що у плеврозаврів протягом юри поступово відбувалася спеціалізація скелета до водного способу життя, про що свідчить підвищена щільність кісток у гастраліях. Він має схожі риси з іншими морськими рептиліями, такими як представники Sauropterygia. Зокрема, це наявність чітко вираженого шва між центром хребця та нервовою дугою, а також редукована грудина. Однак відсутність збільшення щільності кісток ребер і стегнових кісток свідчить про те, що лінія Palaeopleurosaurus не досягнула рівня адаптованості Pleurosaurus. Це визначається відсутністю остеосклерозу та пахіостозу, за винятком потовщеної ділянки діафізу плечової кістки, остання є такою ж вузькою, як у наземних дзьобоголових, таких як Clevosaurus.
Palaeopleurosaurus, ймовірно, все ще міг виходити на сушу, наприклад, для відкладання яєць. Гістологія показує, що кількість кілець росту у палеоплеврозавра була меншою, ніж у сучасних туатар, що, можливо, вказує на меншу тривалість життя.
Скам’янілості
