Ophiussasuchus — вимерлий рід гоніофолідних неозухій з верхньоюрської формації Лурінья в Португалії. Це були гоніофоліди середнього розміру, довжиною від 2,5 м до 3 м, зі сплющеним черепом і невеликою мордою.
Ophiussasuchus найбільш близький до крейдових гоніофолідів Європи, таких як Hulkepholis і Anteophthalmosuchus. З іншого боку, він має багато спільних рис з більш базальними таксонами з юрського періоду Азії та Північної Америки. Це може свідчити про те, що він є або перехідною формою, або, що Ophiussasuchus незалежно від предків повторно розвинув ці ознаки. Ophiussasuchus — монотипний рід, що включає лише один вид — O. paimogonectes.
Ophiussasuchus був описаний на основі майже повного черепа, знайденого на пляжі Паймого, Лурінья, Португалія. Цей пляж співвідноситься з членом Прайя Азул формації Лурінья. Матеріал був виявлений у 2021 році колекціонером скам’янілостей Хольгером Людтке (Holger Lüdtke), який раніше виявив перші рештки Europasaurus в Німеччині. Після листування з Парком динозаврів Луріньї та Парком динозаврів Мюнхегагена скам’янілість було передано до Музею Луріньї.
Назва Ophiussasuchus — це поєднання грецьких слів “souchos“, що означає крокодил, і “Ophiussa“, назви, яку давні греки дали Португалії. Видова назва “paimogonectes” перекладається як “плавець з Паймого”, що є відсиланням до пляжу Паймого, де був знайдений типовий матеріал.
Череп Ophiussasuchus описується як сплющений, а морда була помірно довгою і широкою. Це відрізняє його від короткомордого Nannosuchus та довгомордого Hulkepholis. Серед гоніофолід така форма морди також спостерігається у Goniopholis та Amphicotylus. Ці три таксони мають опуклу верхню щелепу. Це означає, що при спостереженні зверху морда утворює помітну опуклість навколо перших п’яти верхньощелепних зубів.
Ophiussasuchus був середнім за розмірами представником своєї родини. Його череп мав 30 см від кінчика морди до передбачуваного кінця потиличного відростка і 30 см від кінчика морди до крайньої задньої точки чотирикутного відростка. За методологією Янга (Young et al., 2011), повна тварина мала б довжину приблизно 2,5-3 м.
Філогенетичний аналіз показав, що Ophiussasuchus є похідним гоніофолідом. Також він є сестринським до клади, утвореної родами Hulkepholis і Anteophthalmosuchus, відомими з ранньої крейди Європи. Цікаво, що найближчі родичі Ophiussasuchus відомі з крейдяних шарів, тоді як сам рід — юрський, набагато ближчий у часі до Goniopholis. Також зазначається, що деякі з синапоморфних ознак Ophiussasuchus також спостерігаються у набагато давніших форм, але відсутні у більшості похідних гоніофолід.
Солонувате середовище формації Лурінья зазвичай порівнюють з континентальною формацією Моррісона в Північній Америці, причому обидві геологічні одиниці мають значну частину спільної фауни хребетних тварин на рівні родів. Хоча ці два регіони почали розділятися наприкінці тріасу, коли з’явилася Північна Атлантика, їхня спільна фауна вказує на те, що певний взаємообмін все ще відбувався в пізньому юрському періоді. Однак, в окремих біомах міг з’являтись певний ендемізм, що виражався в тому, що обидві формації містили різні види одного роду (наприклад, Torvosaurus). Гоніофоліди відомі як з Моррісона, так і з Лурінья, але після ревізій, які помістили американських тварин у окремий рід Amphicotylus, ці дві формації не мають спільних родів.
Ophiussasuchus філогенетично пов’язаний з молодшими Hulkepholis і Anteophthalmosuchus, тоді як геологічно і географічно найближчий до Goniopholis, загалом демонструючи зв’язок з іншими європейськими формами. У той же час, кілька анатомічних особливостей пов’язують рід з більш базальними формами з Юрського періоду Північної Америки. Вчені провели реконструкцію предкового стану, намагаючись визначити, чи мав останній спільний предок Hulkepholis, Anteophthalmosuchus та Ophiussasuchus похідні характеристики піднебіння та хоан, чи ці зміни відбулися лише у двох крейдяних форм. Аналіз показує, що дуже ймовірно (92-98% ймовірності), що останній спільний предок усіх трьох родів вже мав похідну хоану. Це, в свою чергу, вказує на те, що така анатомія змінилась саме в Ophiussasuchus. Однак незрозуміло, чи повернення до більш базальної анатомії відбулося шляхом конвергентної еволюції, чи похідні адаптації були просто втрачені.
Водночас одна характеристика, положення носоглоткової протоки відносно внутрішнього носа, притаманна лише Siamosuchus. Оскільки реконструкція предкового стану свідчить про те, що ця ознака не була предковою для клади, яка містить Siamosuchus та всіх інших похідних гоніофолід, ця ознака, ймовірно, розвинулась конвергентно.
Скам’янілості
Джерела
- https://palaeo-electronica.org/content/2024/5106-a-new-portuguese-goniopholidid
- https://www.deviantart.com/paleotuga/art/Megafauna-Ophiussasuchus-paimogonectes-1012614644
- https://twitter.com/JoschuaKnuppe/status/1751767502638473416
- https://twitter.com/mmujicam2000/status/1750994059852660978
- https://twitter.com/EduardoSuchus/status/1748284628748710338
- http://novataxa.blogspot.com/2024/02/ophiussasuchus.html
- https://en.wikipedia.org/wiki/Ophiussasuchus