Aphrosaurus

Час існування:
Місце проживання:

Aphrosaurus — вимерлий рід плезіозаврів з маастрихту. Типовий вид — Aphrosaurus furlongi (LACM 2748), названий Уеллсом у 1943 році. Голотипний зразок був знайдений у формації Морено в окрузі Фресно, штат Каліфорнія, у 1939 році фермером Френком П’явою (Frank C. Piava). Другий зразок, LACM 2832, також був знайдений у тій же формації. Він був спочатку діагностований як молода особина того ж виду, але згодом був вилучений з роду взагалі.

У 1943 році Семюел Уеллс (Samuel Welles) описав Aphrosaurus furlongi разом з кількома іншими плезіозаврами з тієї ж колекції скам’янілостей в окрузі Фресно, штат Каліфорнія. Aphrosaurus був знайдений під іншим молодим видом, Morenosaurus stocki, в межах формації Тьєрра-Лома на пагорбах Паноче. Формація Морено датується раннім маастрихтом і складається з осадових шарів турбідиту, пісковику та сланців. Вона є частиною більшої формації Чіко, яка контактує з формацією Паноче і протягом крейди утворювала морський шельф уздовж узбережжя Каліфорнії та Тихого океану.

Визначення Aphrosaurus як унікального виду спочатку було зумовлене наявністю поглибленої вентральної виїмки на центрі шийних хребців. Це було визначено як автоморфізм виду. LACM 2832, знайдений в тій же формації, також був визначений як Aphrosaurus з онтогенетичними особливостями. Пізніше, при повторній оцінці, ця класифікація була відкинута на основі системних відмінностей між двома зразками, які, ймовірно, не могли бути пояснені онтогенезом.

Ім’я Aphrosaurus Уеллс взяв від латинських слів “морська піна” + “ящірка”, а furlongi — на честь польового асистента Каліфорнійського університету в Берклі, який займався підготовкою зразків, Юстаса Ферлонга (Eustace Furlong).

Осьовий скелет скам’янілості голотипу складається з 18 шийних, трьох грудних і 15 спинних хребців, хоча Уеллс спочатку описав “10 задніх шийних, яким передують 11 невизначених шийних, а за ними 17 подрібнених спинних”. Діагностичну вентральну борозну видно на 14-ому — 6-ому препекторальних хребцях, а презигапофізи виступають вперед і з’єднуються. Лише кілька хребців зберегли діапофізи, які нахилені вентрально в більш задній половині, хоча це може бути артефактом розчавлювання. Збереглося лише три спинних ребра, кожне з яких відрізняється одне від одного. Це дозволяє припустити, що всі вони походять з різних частин скелета.

Окрім осьового скелета, збереглася також значна частина скелета кінцівок. Грудний і тазовий пояси переважно повні, з гладким ключично-міжключичним комплексом без кіля та ліній швів. Форма лопаток не визначена через пошкодження. Два елементи були спочатку позначені Уеллсом як клубові кістки, що було виправлено, коли О’Горман (O’Gorman) з’єднав обидва елементи з сідничною кісткою і зміг класифікувати один з них як крижове ребро.

І передні, і задні кінцівки збереглися, хоча обидві плечові кістки та ліве стегно дуже сильно пошкоджені. Ліва плечова кістка має великий м’язовий шрам на вентральній поверхні. Променева та ліктьова кістки обох кінцівок ширші за довжину, що є типовою ознакою плезіозаврів, а на правій передній кінцівці присутній епіподіальний отвір, хоча початковий аналіз Уеллса вказував на його відсутність. Уеллс зауважив, що права передня кінцівка сильно викривлена, і припустив, що це результат патології, отриманої твариною ще за життя. Опис задньої кінцівки повністю базується на правій задній кінцівці через пошкодження лівої, і не має поділу між вертлюгом і капітулом. На вентральній поверхні є рельєфний м’язовий рубець.

Рештки черепа, на жаль, не збереглися.

Aphrosaurus був великим, високорозвиненим плезіозавром. Дослідження 2005 року, проведене О’Кіфом (O’Keefe) з співавторами, де порівнювали розміри і пропорції тіла плезіозаврів у різні часи, показало, що Aphrosaurus, як і інші пізньокрейдяні плезіозаври, був порівняно великим. Інше дослідження, вже 2001 року, також проведене О’Кіфом, порівнювало співвідношення пропорцій ластів з еквівалентними пропорціями крил птахів і літаків. Воно вказує на ковзний тип пересування, з “планеруванням” на дальні дистанції та низькою маневреністю. Уеллс описав Aphrosaurus як “скоріш за все, менш активний, аніж Morenosaurus.”

Як і більшість плезіозавроморфів, Aphrosaurus, ймовірно, харчувався відносно дрібною здобиччю, яку потім подрібнювали гастроліти. Дослідження 2008 року, проведене Заммітом з колегами (Zammit et al.), з використанням моделі повного хребетного стовпа, показало, що хоча Aphrosaurus і подібні до нього плезіозаври не могли сформувати “лебединий вигин” шиї для нанесення удару, інші способи харчування, включаючи придонний вилов, неглибоке горизонтальне вигинання для засідки, а також горизонтальне або вертикальне розсікання під час активного переслідування, були б можливими.

Судячи зі скам’янілостей формації Морено, Aphrosaurus ділив води пізньокрейдового Тихого океану з різноманітними мозазаврами, черепахами та низкою інших плезіозаврів: Morenosaurus, Fresnosaurus та Hydrotherosaurus, останні два з яких були більшими за Aphrosaurus. Крім цього, п’ять різних родів мозазаврів, здебільшого мозазавринів, були виявлені у цій же формації. Відсутність пліоплатокарпінів була використана Ліндгреном і Шульпом у 2010 році (Lindgren & Schulp, 2010) як ознака відкритого океану з високою конкуренцією за ресурси між рибоїдними хижаками. Схожі роди мозазаврів як у формації Морено, так і в Західному внутрішньому морі вказують на вільний обмін видами між обома середовищами.

Серед здебільшого морфологічно подібних еласмозаврів Aphrosaurus можна відрізнити за наявністю поглибленої вентральної виїмки вздовж центру шийних хребців та широкого, стиснутого дорсально-вентрально міжключично-ключичного комплексу, який не має гребеня вздовж грудини.

Клада Elasmosaurid дуже нестабільна. Однак сучасні філогенетичні дослідження відновили Aphrosaurus у високому положенні в кладі Weddellonectia, поруч з фільтратором Aristonectes.

Джерела
  1. https://en.wikipedia.org/wiki/Aphrosaurus
  2. http://www.prehistoric-wildlife.com/species/a/aphrosaurus.html
  3. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Aphrosaurus-1011075583
Поширити