Ontocetus — вимерлий рід моржів, водних хижаків родини Odobenidae. Це був ендемік прибережних районів південної частини Північного моря та південно-східних прибережних районів США в міоцені-плейстоцені. Він жив від 13,6 млн до 300 тис. років тому, проіснувавши приблизно 13,3 млн років.
Типовий вид, Ontocetus emmonsi, був названий Джозефом Лейді (Joseph Leidy) в 1859 році на основі єдиного бивнеподібного зуба (USNM 329064), зібраного Ебенезером Еммонсом (Ebenezer Emmons) з раннього пліоцену формації Йорктаун в Північній Кароліні. Спочатку вид був описаний як зубатий кит з родини кашалотових (Physeteridae). Згодом його ідентифікували як синонім кашалота роду Hoplocetus.
В цей же час на іншому березі Атлантики — поблизу Антверпена у Бельгії та місті Саффолк, Англія знайдені рештки моржів. Рештки були віднесені до різних видів: Alachtherium cretsii, Trichechodon koninckii, Trichechodon huxleyi, Alachitherium antverpiensis, Alachitherium antwerpiensis, Prorosmarus alleni та Alachitherium africanum.
У 1990-х роках відбулась реабілітація роду та його переписання у межах родини Моржеві. А у 2008 році було зроблено ревізію пліоценових моржевих. Згідно з нею види T. huxleyi, A. cretsii, A. antwerpiensis, A. antverpiensis, A. africanum та P. alleni оголошено молодшими синонімами Ontocetus emmonsi.
Онтоцет був досить великим моржем, схожим на сучасних моржів з довгими іклами і масивним тілом. Можливо, він використовував свої ікла для боротьби за партнерів або для відлякування хижаків. Ontocetus також міг використовувати передні ласти, щоб пересуватися арктичними землями Північного моря та прибережними регіонами США. Його назва, ймовірно, означає “пляжний кит”, і він мав досить багато підшкірного жиру, щоб зігріватися в арктичній тундрі льодовикового періоду.
У 2024 році група палеонтологів на чолі з доктором Матьє Буавілем (Mathieu Boisville, Університет Цукуби, Японія) виявила новий вид вимерлого роду Ontocetus з нижньоплейстоценових відкладів у Північній Атлантиці. Цей вид, названий Ontocetus posti, демонструє дивовижну схожість у харчових адаптаціях із сучасним моржем (Odobenus rosmarus). Це яскравий приклад конвергентної еволюції.
Скам’янілості Ontocetus posti були знайдені в Норвічі, Великобританія, та Антверпені, Бельгія. Спочатку вважалося, що ці рештки належать до іншого виду, Ontocetus emmonsi, однак детальний аналіз нижніх щелеп виявив унікальну комбінацію ознак, які виділяють його як новий вид.
Ці ознаки включають наявність чотирьох пост-іклів, більшого нижнього ікла, а також зрощеного і короткого нижньощелепного симфізу. Такі анатомічні характеристики дозволяють припустити, що Ontocetus posti був досить добре пристосований до всмоктувального способу живлення, дещо подібно до сучасного моржа.
Походячи з північної частини Тихого океану, рід Ontocetus поширився до Атлантики під час міоценово-пліоценового переходу. Цій міграції, ймовірно, сприяв Центральноамериканський морський шлях, найважливіший океанічний прохід до закриття Панамського перешийка.
Глобальне похолодання, що почалося в кінці пліоцену, суттєво вплинуло на морське життя, спричинивши вимирання Ontocetus posti в ранньому плейстоцені і дозволивши з’явитися і з часом домінувати пристосованому до холоду Odobenus rosmarus.
Це відкриття проливає світло на еволюційну історію моржів, підкреслюючи, як зміни навколишнього середовища вплинули на адаптацію та виживання морських ссавців. Конвергенція харчових адаптацій між Ontocetus posti та сучасним моржем ілюструє динамічні еволюційні процеси, які відбуваються в різні епохи та в різних середовищах.
Скам’янілості
