Nesorhinus — рід носорогів з плейстоцену 🦤 Вимерлий світ

Nesorhinus — вимерлий рід носорогів, що мешкав в Азії у плейстоцені. До нього входять два види: Nesorhinus philippinensis (раніше Rhinoceros philippinensis) з острова Лусон (Філіппіни) та N. hayasakai (раніше Rhinoceros sinensis hayasakai) з Тайваню.

Вид Nesorhinus philippinensis був вперше описаний Густавом Генріхом Ральфом фон Кенігсвальдом (Gustav Heinrich Ralph von Koenigswald) у 1956 році як Rhinoceros philippinensis на основі викопних зубів, виявлених у 1936 році в провінції Кагаян на острові Лусон (Філіппіни). Ці кістки були втрачені, і вчений не визначив голотип. Скам’янілу щелепу N. philippinensis було виявлено паном де Асісом (de Asis) 13 травня 1965 року в районі Форт-Боніфасіо. Зразок було знайдено у відкладі попелу, утвореному вулканом, відомому як формація Гуадалупе. Зразок мав довжину 12,07 см, ширину 6,87 см і товщину 9,47 см. Його вага становила 800 грамів.

У 2014 році в Різалі, провінція Калінга, було виявлено скам’янілість N. philippinensis, разом із 57 кам’яними знаряддями. Вона збереглась на 75%. У дослідженні 2018 року вік скам’янілості носорога було визначено приблизно в 709 000 років (це відповідає ранньому середньому плейстоцену). Автори дослідження виявили сліди обробки на кістках ребер, п’ясткових кістках та обох плечових кістках. Це свідчить про те, що носорога було забито ранніми людьми або гомінідами. Тут не було виявлено кісток жодного гомініна, але понад 50 кам’яних знарядь, знайдених у тому ж контексті, що й рештки носорога, стали прямим доказом людської діяльності на цій ділянці. У 2021 році зразок було оголошено типовим видом нового роду Nesorhinus.

Найдавніші згадки про скам’янілості носорогів на Тайвані датуються 1926 роком. В цьому році Сато (Sato) зібрав нижню щелепу та моляри в Нейчжа на вулиці Дасі (нині район Дасі, місто Таоюань). Через кілька років Ічіро Хаясака (Ichiro Hayasaka) з Імператорського університету Тайхоку виявив нижню щелепу поблизу місця знахідки зразка Сато. У 1942 році Хаясака (Hayasaka) зазначив, що, окрім Дасі, в інших місцях, таких як Дакен (сучасний Дакен, район Бейтунь, місто Тайчжун), Цзоцзеньчжуан (сучасний район Цзоцзень, місто Тайнань) та Ціхоу (сучасний район Цзіцзінь, місто Гаосюн), ймовірно, також є свідчення про нові скам’янілості носорогів.

У 1971 році, коли колекціонер скам’янілостей Чан-Ву Пан (Chang-Wu Pan) відвідав Цзоцзень, він отримав кілька скам’янілих зубів носорога від місцевого учня початкової школи Ши-Цін Чен (Shih-Ching Chen). Останній знайшов їх у руслі річки Цайляо. Пан і Чен дослідили місце знахідки зубів носорога і припустили, що скам’янілості були вимиті з шару мулової породи вздовж русла річки, а в самому шарі породи, ймовірно, можуть зберігатися інші скам’янілості носорогів. Про це відкриття повідомили професору Чао-Чі Ліну (Chao-Chi Lin) з Національного університету Тайваню.

У грудні 1971 року Тайванський провінційний музей сформував команду, до складу якої увійшли професор Чао-Чі Лін (Chao-Chi Lin), Чан-Ву Пань (Chang-Wu Pan) та Чун-Му Чен (Chun-Mu Chen, відомий колекціонер скам’янілостей із Цзоцзень). Вони повинні були провести перші розкопки в Цзоцзень з метою вилучення скам’янілостей носорога, зокрема зубів і кісток кінцівок. У 1972 році до групи приєдналися японські палеонтологи Токіо Сікама (Tokio Shikama) та Хіроюкі Оцука (Hiroyuki Otsuka) для проведення других розкопок. Під час них було вилучено решту кісток кінцівок. У 1984 році Оцука та Лін назвали цей вид R. sinensis hayasakai на честь Ічіро Хаясаки (Ichiro Hayasaka). Відомі знахідки на Тайвані, що датуються раннім і середнім плейстоценом.

Обидва види були відносно невеликими за розміром і порівнянні за розмірами з сучасними суматранськими та яванськими носорогами. Висота в холці становила, причому Nesorhinus hayasaki дещо більший за N. philippinensis. Приблизна маса тіла Nesorhinus hayasaki становила близько 1 018–1 670 кг, у порівнянні з 998–1 185 кг для N. philippinensis. N. hayasakai має три аутапоморфні ознаки, усі з яких виявляються на зубах. Це наявність гачка на P2–4, відсутність лінгвального цингулуму на верхніх молярах, а також тригонід на нижніх щокових зубах. Нижні щокові зуби мають гострий двогранний кут у оклюзійній площині.

Вважається, що Nesorhinus мігрував, переходячи з острова на острів, з азіатського материка на Тайвань і Лусон десь у пізньому міоцені або пізніше, ймовірно, спочатку з азіатського материка на Тайвань, а потім з Тайваню на Лусон. Існують припущення, що цей вид тісно пов’язаний з родом Rhinoceros, до якого належать сучасні індійський та яванський носороги.

Скам’янілості Nesorhinus hayasakai з Цзоцзень належать до формації Чітін, яка являє собою фацію з перешарованих пісковиків і сланців, геологічний вік якої становить приблизно від 990 000 до 460 000 років тому (ранній — середній плейстоцен). Скам’янілості з формації Чітін вказують на те, що місцем проживання Nesorhinus hayasakai, ймовірно, були відкриті луки, а тварин у цій екосистемі сукупно називають фауною Чочен. До неї входять такі великі тварини, як мамонти, Elaphurus, дикі кабани, Rhinopithecus, Homotherium та Toyotamaphimeia, що співіснували з N. hayasakai. На острові Лусон N. philippinensis співіснував із карликовим видом стегодона, Stegodon luzonensis, а також із філіппінським оленем.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Залишити коментар Скасувати коментар