Megapodius rokusi — вимерлий вид куроподібних птахів родини великоногових (Megapodiidae), представник роду Megapodius. Вид був описаний на підставі плейстоценових викопних решток, знайдених на острові Роті в Індонезії. Він належить до доісторичної фауни островів Малайського архіпелагу та доповнює відомості про еволюцію і різноманіття великоногових птахів у регіоні.
Megapodius rokusi був одним із найбільших представників роду Megapodius. За оцінками дослідників, маса його тіла становила близько 3,9 кг. Це значно перевищувало масу сучасного великонога оранжевоногого (Megapodius reinwardt), який мешкає на острові Флорес і важить приблизно 0,5–1,2 кг.
Викопні рештки Megapodius rokusi виявили під час археологічних розкопок у печері Ліанг-Буа на острові Флорес (Індонезія). Знахідку було зроблено 2009 року. Вона представлена дистальною половиною правої плеснової кістки (зразок LB-Av-1542), яка походить із відкладів віком приблизно 190–120 тисяч років.
Це перша викопна знахідка представника родини великоногових, описана з регіону Воллесія — біогеографічної області між материковою Азією та Австралією. Раніше викопні великоногові були відомі з Австралії та Океанії, однак їхня присутність у плейстоценових відкладах Воллесію не була підтверджена описаними знахідками.
Вид Megapodius rokusi описали 2026 року палеонтологиня Ганнеке Мейєр (Hanneke J. M. Meijer) у науковій праці опублікованій у журналі Alcheringa: An Australasian Journal of Palaeontology. Назву виду присвоїли на честь індонезійського археозоолога Рокуса Дуе Аве (Rokus Due Awe, 1942–2015), який брав участь в археологічних дослідженнях острова Флорес, зокрема в роботах у печері Ліанг-Буа. Він був першим, хто правильно ідентифікував кістки та зуби гомініна, згодом віднесені до Homo floresiensis. M. rokusi став першим видом великоногових, названим на честь індонезійського дослідника.
За розмірами плеснова кістка M. rokusi перевищувала відповідні кістки всіх відомих сучасних і викопних представників роду. За оціненою масою тіла цей вид був співмірним із деякими великими вимерлими великоноговими Австралії. Через відсутність інших частин скелета, зокрема кісток плечового пояса та крил, достеменно невідомо, чи був цей птах здатний до польоту. Більшість сучасних великоногових добре літають, проте серед вимерлих представників родини були й нелітаючі форми.
Як і сучасні представники великоногових, Megapodius rokusi, ймовірно, відкладав яйця в субстрат, використовуючи тепло навколишнього середовища для їхньої інкубації замість висиджування за допомогою власного тіла. Сучасні великоногові використовують для цього нагрітий сонцем ґрунт, рослинні купи, що розкладаються, або тепло вулканічної активності.
Дослідники припускають, що яйця великоногових могли бути доступним джерелом поживних речовин для давніх мешканців Флореса. Зокрема, у яйцях цих птахів жовток становить приблизно 50–60 % загальної маси. Їхні гніздові насипи та місця спільного відкладання яєць могли бути особливо вразливими до розорення хижаками, зокрема ранніми людьми.
Точний час і причини вимирання M. rokusi невідомі. Також не встановлено, чи співіснував він із сучасним оранжевоногим великоногом (M. reinwardt) на острові Флорес. Не виключено, що сучасний вид заселив острів уже після зникнення більшого представника роду.
Відкриття M. rokusi свідчить про те, що різноманіття великоногових у регіоні Воллесія в минулому було більшим, ніж нині. Подібна тенденція відома для Австралії та Океанії, де також існували численні вимерлі представники цієї родини.
Скам’янілості
