Herrerasaurus — один з перших динозаврів 🦤 Вимерлий світ

Herrerasaurus — рід ящеротазових динозаврів пізнього тріасу, це один з перших динозаврів, відомий з літопису скам’янілостей. Його назва означає «ящірка Еррери» на честь власника ранчо, котрий виявив перший екземпляр у 1958 році в Південній Америці. Усі відомі скам’янілості цього хижака були виявлені в формації Іскігуаласто карнійського віку (пізній тріас, датується віком 231,4 мільйона років тому) на північному заході Аргентини. Типовий вид, Herrerasaurus ischigualastensis, був описаний Освальдо Рейгом (Osvaldo Reig) у 1963 році і є єдиним видом, віднесеним до роду. Інші синоніми роду: Ischisaurus та Frenguellisaurus.

Протягом багатьох років класифікація герреразавра була неясною, оскільки він був відомий за дуже фрагментарними останками. Вважалося, що це базальний теропод, базальний зауроподоморф, базальний ящеротазовий або взагалі не динозавр, а якийсь інший архозавр. Проте, з відкриттям майже повного скелета та черепа в 1988 році, герреразавра було нарешті класифіковано як раннього ящеторазового динозавра.

Herrerasaurus член родини Herrerasauridae, котра об’єднує схожі роди, що є прикладом однієї з перших еволюційних радіацій динозаврів.

Herrerasaurus був легко збудованим двоногим хижаком з довгим хвостом і відносно невеликою головою. Дорослі мали черепи довжиною до 56 см, загальною довжиною до 6 м і вагою 350 кг. Молоді екземпляри були вдвічі меншими за розміром, з черепами лише близько 30 см завдовжки.

Передні кінцівки в Herrerasaurus досить довгі, чотирипалі, третій палець довший другого, функціонально кисть була трипалою. На задній кінцівки зберігається п’ята метатарзалія. За низкою ознак нагадував пізніших тероподів і навіть птахів. Однак мав і деякі ознаки прозауроподів. Наприклад, сідальна кістка герреразавра схожа з тією ж кісткою платеозавра (Plateosaurus).

Herrerasaurus мав довгий вузький череп, який не мав майже всіх спеціалізацій, характерних для пізніших динозаврів, і більше нагадував череп більш примітивних архозаврів, таких як Euparkeria. У його черепі було п’ять пар отворів, дві пари з яких були для очей і ніздрів. Між очима та ніздрями були два анторбітальних вікна та пара крихітних отворів довжиною 1 сантиметр у формі щілин, які називаються прощелепними вікнами.

Як ранній динозавр, Herrerasaurus насправді був одним із найбільших представників цієї групи, оскільки інші форми, наприклад Eoraptor, мали довжину менше метра. Незважаючи на свій розмір порівняно з іншими примітивними динозаврами, Herrerasaurus, ймовірно, не був головним хижаком своєї екосистеми, оскільки в цьому ж районі водилась великий представник райзухій – Saurosuchus.

Форма черепу герреразавра вже наближається до основної форми черепів тероподів з подібним розташуванням зубів. Як хижак, він, ймовірно, в основному полював на дрібних рептилій, а також на менших динозаврів. Довгі ноги герреразавра дозволяли йому наздоганяти менших родичів і це був, ймовірно, один з небагатьох хижаків, які взагалі змогли їх зловити. Нападів могли зазнавати і більші рептилії, такі як ринхозавр Hyperodapedon, хоча через його кремезну статуру, ймовірніше, що жертвами ставали лише юні особини.

Особливістю черепа герреразавра, який зазвичай не зустрічається в інших динозаврів, є ковзаюча нижня щелепа. Однак таку щелепу можна побачити у деяких інших рептилій, тому ця риса, швидше за все, є випадком індивідуальної спеціалізації, а не еволюційною характеристикою. Таке ковзання, можливо, дозволяло герреразавру роздирати зубами здобич, а також легше утримувати дрібну здобич, поки вона борсалась між щелепами.

Швидкість і спритність, здається, були ключовими для мисливської стратегії герреразавра, він, ймовірно, пересувався по підліску та швидко ловив наляканих тварин, що вискочили зі схованки. Безпосередніми ознаками цього є його ноги, що мають пропорційно коротку стегнову кістку, тоді як кістки гомілки дуже довгі. Крім того, герреразавр опирався на пальці так, що плеснові кістки стопи фактично слугували для збільшення довжини ноги, збільшуючи крок, що, у свою чергу, збільшувало максимальну швидкість герреразавра.

На ногах також спостерігається розвиток трипалої стопи, оскільки, хоча перший і п’ятий пальці все ще присутні, лише один мав зменшений кіготь, що вказує на те, що вони не використовувалися для додаткового зчеплення з ґрунтом. У пізніших динозаврів ці пальці на ногах зменшилися до такої міри, що стали рудиментарними (присутні, але більше не виконують ніяких функцій). Також лобок у Herrerasaurus спрямований назад, що можна побачити у дромезавридових динозаврів, таких як Deinonychus, а також у птахів, що також вказує на спритність. Передні кінцівки досить довгі і, можливо, використовувалися для утримання здобичі.

Копроліти (скам’янілий послід), що містять невеликі кістки, але без слідів рослинних фрагментів, виявлені у формації Іскігуаласто, були віднесені до герреразавра на основі викопних решток. Мінералогічний та хімічний аналіз цих копролітів показує, що якщо атрибуція до герреразавра була правильною, то цей хижак міг би перетравлювати кістки.

Порівняння між склеральними кільцями Herrerasaurus та сучасних птахів і рептилій свідчать про те, що він міг бути катемеральним, тобто активним протягом дня з короткими інтервалами.

Зразок PVSJ 407, Herrerasaurus ischigualastensis, мав ямку в кістці черепа, яку Пол Серено (Paul Sereno) та Новас (Novas) приписують укусу. Ще дві додаткові ямки були на пластинчастій кістці. Області навколо цих ямок набряклі та пористі, що свідчить про те, що рани були вражені короткочасною несмертельною інфекцією. Через розміри та кути поранення, ймовірно, вони були отримані в бою з іншим герреразавром.

Хоча герреразавр поділяв форму тіла великих хижих динозаврів, він жив у той час, коли динозаври були ще маленькими і нечисленними. Це був час не-динозаврових рептилій, а не динозаврів, і великий поворотний момент в екології Землі. Фауна хребетних у формації Іскігуаласто і трохи пізнішій формації Лос-Колорадос складалася в основному з різноманітних круторарзових архозаврів і синапсидів. У формації Іскігуаласто динозаври становили лише близько 10% від загальної кількості скам’янілостей, але до кінця тріасового періоду динозаври стали домінуючими великими наземними тваринами, а кількість та різноманітність інших архозаврів та синапсидів значно скоротилась.

Дослідження показують, що палеосередовище формації Іскігуаласто було вулканічно активною заплавою, покритою лісами і з сильними сезонними опадами. Клімат був вологим і теплим, хоча і мав сезонні коливання Рослинність складалася з папоротей (Cladophlebis), хвощів і гігантських хвойних дерев (Protojuniperoxylon). Ці рослини формували низинні ліси вздовж берегів річок. Рештки герреразавра, мабуть, були найпоширенішими серед хижаків у формації Іскігуаласто. Він мешкав у джунглях пізнього тріасу Південної Америки поряд з іншими ранніми динозаврами, такими як Sanjuansaurus, Eoraptor, Panphagia і Chromogisaurus, а також ринхозаврами (Scaphonyx), цинодонтами (наприклад, Exaeretodon, Ecteninion і Chiniquodon), дицинодонтами (Ischigualastia), псевдозухіями (наприклад, Saurosuchus, Sillosuchus та Aetosauroides), протерочампсидами (наприклад, Proterochampsa) і темноспондилами (Pelorocephalus).

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter