Eschatornis — вимерлий рід фороракосових з пізнього плейстоцену північно-східної Бразилії. Рід включає єдиний вид — Eschatornis aterradora, відомий за фрагментом лівого тибіотарсуса, основної кістки гомілки птахів. Це перша знахідка фороракосу пізнього плейстоцену, вік якої було безпосередньо визначено за допомогою радіовуглецевого датування. Він становить, приблизно, 25 326–25 733 років до сьогодення. Це, можливо, розширює межі відомих знахідок фороракосових у плейстоцені.
Голотипний екземпляр Eschatornis, MCL-A-1.795, був виявлений і зібраний Кастором Картелле (Cástor Cartelle) в печері Тока-дос-Оссос у формації Каатінга в штаті Баїя, Бразилія. Скам’янілість складається з неповної дистальної (нижньої) половини лівого тибіотарсуса. У 2008 році бразильський орнітолог Геркулано Альваренга (Herculano Alvarenga) та його колеги попередньо віднесли її до невизначеного виду родини Cathartidae.
У 2026 році бразильський палеонтолог Віктор Уго Мачадо (Victor Hugo M. Machado) разом із колегами переописали цю скам’янілість як новий рід і вид псілоптеринових фороракосових — Eschatornis aterradora. Назва роду, Eschatornis, походить від грецького слова ἔσχατος (éschatos, «останній») та латинського слова ornis, що означає «птах», оскільки цей таксон, ймовірно, є найпізнішим із відомих на момент опису фороракосових. Латинізована назва виду, aterradora, походить від слова, що означає «жахливий» у португальській та іспанській мовах. Вона є відсиланням до народної назви фороракосових — «жахливі птахи».
За оцінками, вага голотипу Eschatornis становила приблизно 6,1 кг або менше, виходячи з мінімального обхвату тибіотарсуса. За розмірами він схожий на спорідненого Psilopterus. Знайдена кістка є відносно більшою і міцнішою, ніж тибіотарсус каріам, найближчих сучасних родичів вимерлих фороракосових. Морфологія тибіотарсуса відповідає морфології родини Phorusrhacidae, особливо нагадуючи форму відносно невеликих підродин Psilopterinae та Mesembriornithinae.
Під час дослідження у 2026 році було відзначено, що деякі ознаки дистального кінця тибіотарсуса, які спочатку використовувалися для її попередньої ідентифікації як представника Cathartidae, також зустрічаються у фороракосових. Серед них, зокрема, супратендінальний місток має похилий вигляд, хоча й у меншій мірі, ніж у Psilopterus, а також овальний отвір у розгинальній борозні. Медіальний край цієї борозни прямий, як у Psilopterus. Латеральний мищелок, суглобовий кістковий виступ на проксимальному кінці гомілково-ступневої кістки, заокруглений, на відміну від катартидів. У них він більше виступає вгору. Медіальний епікондиль тибіотарсуса довгий і орієнтований у вертикальному напрямку, як у Patagornis, і розташований ближче до проксимального кінця та простягається до центру більше, ніж у Psilopterus та каріам.
Автори опису Eschatornis провели пряме радіовуглецеве датування голотипу, використовуючи зразок біоапатиту (природний мінеральний компонент кістки). Це дозволило отримати оцінку віку в 25 326–25 733 каліброваних років до сьогодення. Це є першим випадком прямого датування викопного фороракосу, що, як вважається, належить до пізнього плейстоцену. Такий вік надає вагому підтримку твердженню про те, що псилоптеринові фороракосові існували майже до самого кінця цієї епохи. На відміну від цього, інші потенційні зразки фороракосів з пізнього плейстоцену з Уругваю були датовані опосередковано на основі знайдених поблизу скам’янілостей або максимального віку відкладень.
Скам’янілості в печері Тока-дос-Оссос, включаючи голотип Eschatornis, ймовірно, були перенесені та відкладені потоками води з улоговин, а не утворилися в результаті поступового накопичення з плином часу. Ізотопний склад вуглецю, визначений за голотипом, вказує на те, що Eschatornis мешкав у саванному середовищі, багатому на C3-рослини. Eschatornis, ймовірно, займав нішу мезохижака у своєму біомі, полюючи на дрібніших тварин, щоб уникнути конкуренції з більшими верхівковими хижаками.
Серед вимерлих ссавців, виявлених у печері Тока-дос-Оссос, — великий хоботний Notiomastodon, шаблезубий кіт Smilodon, різні види наземних лінивців, цингулати Pampatherium і Glyptodon, великих токсодонтидних нотунгулатів Toxodon і Trigonodops, великого літоптерна Xenorhinotherium, конеподібних Equus neogeus і Hippidion, верблюдоподібних Palaeolama і Hemiauchenia, вимерлого тапіра Tapirus cristatellus, великого гризуна Neochoerus та великих кажанів-вампірів Desmodus draculae. Серед скам’янілостей сучасних ссавців, виявлених у печері Тока-дос-Оссос, — пума, ягуар, оцелот, пекарі Dicotyles tajacu, білохвостий олень, Subulo gouazoubira, бразильський трисмуговий броненосець, кенду (Coendou), капібара, нутрія, лонтра довгохвоста, смугастий свинорилий скунс, велетенський мурахоїд, американський таманду та ревун (Alouatta).
Скам’янілості
