Eophrynus — вимерлий рід павукоподібних з вимерлого ряду Trigonotarbida, що мешкав у пізньому кам’яновугільному періоді в Європі. Вперше рід був описаний у 1871 році геологом Генрі Вудвордом (Henry Woodward). Родова назва походить від грецького слова Eo, що означає “світанок”, і Phrynus, сучасного роду павуків-фринів (ряд Amblypygi).
Розпізнано два види: Eophrynus prestvicii в Англії та Eophrynus udus у Німеччині.
Види Eophrynus, як і інші трибонотарбіди, були схожі на сучасних павуків, але не могли виробляти павутину. Задня половина їхнього тіла складалася з маленьких пластинок.
Англійський вид, E. prestvici, відомий за кількома високоякісними скам’янілостями, що збереглися всередині сидеритових конкрецій. Нещодавні рентгенівські знімки показали, що ці павукоподібні були вкриті захисними шипами.
Анатомічна схожість між косариками з підряду Laniatores та сильно орнаментованими еофринідами-тригонотарбідами може свідчити про те, що ці вимерлі павукоподібні вели схожий спосіб життя в лісовій підстилці. Загалом, опістосома E. prestvicii виглядає в як відносно плоска і дископодібна, подібно до ситуації в Anthracomartidae. Хоча, можливо, мав місце певний ступінь посмертного стиснення, однак вчені вважають, що результати рентгенографії значною мірою відображають зовнішній вигляд тварини за життя. Сплющене тіло могло бути зручним для заповзання у вузькі простори та/або проживання в детриті. Довжина кінцівок і відсутність явної хижацької адаптації (як у Anthracomartidae) дозволяє припустити, що E. prestvicii міг бути хижаком, який наздоганяв свою здобич.
Eophrynus prestvicii належить до найбільш орнаментованих тригонотарбід. Просомальні поперечні гребені кутикули, ймовірно, є адаптацією для підвищення міцності. Однак, орнаментація E. prestvicii та інших еофринід, очевидно, є захисною адаптацією, яка збільшила б час поїдання для хижаків і зробила б цих тварин загалом менш смачними. Це також підтверджується їхнім ризикованим способом життя на лісовій підстилці, ймовірним інерційним механізмом живлення та відсутністю диференційованих зубів у їхніх ймовірних хижаків. Орнаментація Eophrynus також забезпечувала захист від нападів зверху і допомагала запобігти розчавлюванню. Ця адаптація не спостерігається у Anthracomartidae, які, можливо, були засідковими мисливцями — порівняно безпечний спосіб життя.
Обидві ці адаптації (тобто захисна орнаментація і полювання із засідки) могли бути відповіддю на посилення тиску хижаків. Саме в цей час хижаки-тетраподи ставали все більш численними. Полювання із засідки дозволяло антракомартидам проводити більшу частину часу у відносній безпеці нір, очікуючи на здобич. Це відрізняло їх від вразливого положення Eophrynus в листовій підстилці, який не мав таких поведінкових спеціалізацій. Схоже, що Eophrynidae та пов’язані з ними таксони відреагували на таку ситуацію саме посиленням своїх захисних адаптацій.
Скам’янілості
Джерела