Enchodus — рід авлоподібних променеперих риб 🦤Вимерлий світ

Enchodus — вимерлий рід авлоподібних променеперих риб, споріднених з рибами з роду Alepisaurus та ящероголовими (Synodontidae) рибами. Види Enchodus процвітали протягом пізньої крейди і пережили крейдово-палеогенове вимирання, проіснувавши до пізнього еоцену.

Родове ім’я походить від грецьких слів ἔγχος — “спис” і ὀδούς — “зуб” та є посиланням на видатні зуби риби.

Види Enchodus зазвичай поділяють на дві різні клади: північноамериканську та середземноморську. Існує припущення, що ця відмінність є результатом кількох ізоляційних подій між двома популяціями протягом пізньої крейди.

Види Enchodus мали невеликі та середні розміри, великі види (E. zinensis) досягали довжини 172,2 см. Однією з найпомітніших ознак роду є великі “ікла” на передній частині верхньої та нижньої щелеп і на піднебінних кістках. Це призвело до виникнення оманливого прізвиська серед мисливців за скам’янілостями та палеоіхтіологів — “шаблезубий оселедець”. Ці ікла, разом з довгим гладким тілом і великими очима, вказують на те, що Enchodus був хижим видом.

Середня довжина E. petrosus становила близько 76,7 сантиметрів, а іноді і понад 1 метр. Його рештки поширені у крейдяній формації Ніобрара, крейдяній формації Мурвіля, сланцях П’єра та інших геологічних формаціях, відкладених у Західному внутрішньому морі та в дельті Міссісіпі. Великі особини цього виду мали ікла довжиною понад 6 сантиметрів. Це надавало їхньому черепу вигляду, який дещо нагадував сучасних глибоководних риб, таких як вудильники (Lophiiformes) та хауліоди (Chauliodontidae). Інші види були значно меншими, деякі, як E. parvus, мали лише кілька сантиметрів завдовжки.

Зуби Enchodus ідеально підходили для захоплення дрібної слизької здобичі, такої як риби, а також, можливо, головоногі молюски, наприклад кальмари. Вони розташовувались в широкому роті.

Зуби Enchodus чудово підходили для захоплення здобичі, однак вони не могли відривати невеликі шматки м’яса. Ймовірно, Enchodus використовував серію швидких рухів, розтискаючи та стискаючи щелепи, щоб заковтнути здобич. Крім того, нахил рота донизу міг полегшити такий спосіб харчування, оскільки дозволяв нижній щелепі відкриватися далі і ширше. Нахилені донизу щелепи можуть також вказувати на те, що Enchodus наближався до здобичі під невеликим кутом, як і інші риби зі схожими щелепами, які демонструють таку поведінку.

Схоже, що Enchodus займав проміжне місце в океанічному харчовому ланцюзі, оскільки, полюючи на інших океанічних тварин, сам енходус ставав жертвою більших хижаків, таких як морські рептилії та акули. Один добре задокументований екземпляр (FHSM VP-2939) демонструє зуб доісторичної акули Squalicorax у черепі Enchodus, а також подряпини, які розташовані таким чином, ніби вони були спричинені іншими зубами в щелепі акули.

*Serpentisuchops* переслідує маленького *Enchodus*.

Enchodus і подібні до нього хижаки формують важливу частину морських екосистем. Вони контролюють чисельність менших хижаків і планктону, щоб не виснажувати основні харчові ресурси океану. У процесі цього вони створюють значну частину біомаси океану, яка в подальшому підтримує низку більших і різноманітніших хижаків, котрі не можуть харчуватися меншою здобиччю.

Реконструкція фауни пізньої Крейди на основі коньякської фауни Іембе. Представлені *Angolasaurus*, *Tylosaurus*, *Angolachelys*, *Angolatitan adamastor*, еласмозаврид, *Ptychodus*, *Enchodus*, аждархіди та амоніти.

Скам’янілості

Скелет *Enchodus petrosus* у Центрі досліджень динозаврів Скелястих гір у Вудленд-Парку, штат Колорадо.

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter