Tylocephalonyx — халікотерій з міоцену 🦤 Вимерлий світ

Tylocephalonyx — вимерлий халікотерій з міоцену Північної Америки. Він примітний куполоподібною формою черепа. Тилоцефалонікс споріднений сучасним коням, носорогам і тапірам.

Зразки Tylocephalonyx вирізняються куполоподібною формою черепа — ознакою, яка зустрічається у деяких інших шизотеринових халікотеріїв, але найбільш розвинута в цьому роді. Недостатньо викопного матеріалу, щоб сказати, чи мали такі голови обидві статі, але статевий диморфізм у цій групі був поширеним явищем.

Родова назва є поєднанням грецьких слів “Tylos” — гуля, “Kephale” — голова та “Onyx” — кіготь, копито. Назва в чоловічому роді та відсилає до куполоподібного черепа цього роду та пазуристих кінцівок, характерних для халікотерид.

Tylocephalonyx, можливо, використовував свій “купол” так само, як і пахіцефалозаври. Однак не зрозуміло як саме. Немає чітких доказів того, що чи пахіцефалозаври, чи Tylocephalonyx дійсно використовували свої куполи для зіткнення головами, як це роблять сучасні вівцебики. Такі сутички вимагають спеціальних черепних пристосувань для захисту мозку та шийного відділу хребта, яких немає у халікотеріїв. Купол Tylocephalonyx міг використовуватися для візуальної демонстрації або в сутичках з штовханням, наприклад головою до тіла.

Халікотерії поділяються на дві підродини: халікотерієві (Chalicotheriinae) та порівняно примітивні шизотерієві (Schizotheriinae).

Халікотерини розвинули химерні, віддалено схожі на горил пропорції як адаптацію до переважно статичного стилю харчування, ймовірно, в закритих умовах. З іншого боку, шизотерини, такі як Ancylotherium, зберегли більш “традиційні” пропорції непарнопалих і більш ефективну чотириногу ходу. В обох підродинах ноги були кігтистими, а не копитними, а передні кінцівки, ймовірно, використовувалися для маніпулювання гілками і зривання листя з дерев.

На перший погляд, шизотерини можуть не викликати особливого інтересу, якщо їх поставити поряд з їхніми досить неординарними побратимами. Однак представники цієї підродини мають унікальну систему втягування кігтів на передніх кінцівках, при якій ці кігті під час руху відриваються від землі дорсально, щоб запобігти їхньому зношуванню. Шизотеринів ще легше відрізнити за відносно довгими шиями та кінцівками: існує припущення, що ці тварини могли періодично пересуватись на двох ногах.

Крім того, на відміну від халікотерин, шизотерини змогли досягти Північної Америки в епоху міоцену, причому Moropus і Tylocephalonyx, ймовірно, еволюціонували на континенті в цей час.

Cтоматологічні та посткраніальні ознаки забезпечують чіткі докази спорідненості Tylocephalonyx з підродиною Schizotheriinae. Tylocephalonyx близький до родів Moropus, Phyllorillon та Ancylotherium. Однак, який рід є ближчим до нього залишається неясним. Moropus має найбільш схожу морфологію на Tylocephalonyx, але основні його риси примітивні.

Tylocephalonyx мешкав здебільшого на північ від сучасного йому Moropus. Дані, отримані на аналізі квіткового пилку, свідчать, що Tylocephalonyx був пов’язаний з вологим листяним або хвойним лісом, що охоплював північний захід Північної Америки, тоді як моропуси були пов’язані з посушливою саваною або лісовими прикордонними районами.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter