Styxosaurus — еласмозавр з крейди 🦤 Вимерлий світ

Стіксозавр (лат. Styxosaurus) — рід вимерлих рептилій із родини Elasmosauridae клади зауроптеригій (Sauropterygia), що жив із сантонського до кампанського віків (так звана «сенонська субепоха») крейдяного періоду (84,9—70,6 млн років тому).

У довжину Styxosaurus досягав 11—12 метрів, важив 3—4 тонни, за розмірами його можна порівняти з автобусом. Як і в інших еласмозаврид, у стіксозавра була дуже довга шия, яка займала майже половину від загальної довжини ящера. Більше того, Styxosaurus був однією з найдовших морських рептилій за всю історію Землі. Він також мав великий, міцний тулуб. На думку палеонтологів, шия у стіксозавра була головним мисливським пристосуванням і дозволяла йому врізатися у косяки риб.

Широкого поширення набула теорія, що такі еласмозавриди, як Styxosaurus, наближалися до зграї риб знизу, ховаючи своє тіло в каламутній воді глибин водоймища, отже риби могли бачити лише передню частину голови. Така поведінка знижувала можливість, що атака ящера виявиться поміченою, і, відповідно, збільшувала шанс успішного полювання. Styxosaurus мав типові для таких ящерів тонкі, гострі зуби, які зчіплялися один з одним, коли він закривав пащу, що не залишало жертві жодних шансів вирватися з цієї хватки після того, як вона опинялася в зубах хижака. Зуби тварини були ідеально пристосованими для того, щоб хапати і утримувати здобич, але вони були зовсім нездатні різати або пережовувати її, тому ящеру доводилося заковтувати її цілком.

Скам’янілості цього плезіозавра були знайдені у штаті Канзас, у формації Ніобрара, що входить у більш широку геологічну локацію, відому під назвою Хелл-Крік («Пекельний струмок»). У 1890 році Самуель Венделл Віллістон (Samuel Wendell Williston) описав цю знахідку, як вид Cimoliasaurus snowii. Зразок (голотип KUVP 1301) складався зі знайденого черепа та 28 шийних хребців. Пізніше Віллістон змінив свою точку зору і в 1906 році змінив назву на Elasmosaurus snowii, ця назва закріпилася за твариною протягом наступних чотирьох десятиліть. У 1943 році, інший американський учений, Самуель Пол Уеллс (Welles), з Каліфорнійського університету, при перегляді плезіозаврів з родини еламсозаврид, а також додаткового матеріалу з Каліфорнії і Колорадо, дійшов висновку про необхідність виділення цього виду у власний рід, який він назвав Styxosaurus.

Ящір отримав свою назву на честь річки Стікс (др.-грец. Στύξ) із давньогрецької міфології, яка відділяла царство похмурого Аїда від живого світу. Частина слова “-завр” походить від σαῦρος (sauros), що означає “ящірка”.

У 1952 році Самуель Уеллс назвав другий вид, Styxosaurus browni. Ці скам’янілості були знайдені Барнумом Брауном (Barnum Brown) ще в 1904 році, за 15 миль на захід від Едгемона, Південна Дакота, США. Вид засновано на голотипі AMNH 5835, який включає череп, повну шию (від 2 до 63 хребця), грудний пояс, ліву передню кінцівку та елементи хребта.

У 1999 році Кеннет Карпентер (Carpenter), у своїй ревізії північноамериканських еласмозаврів, приходить до висновку про ідентичність видів Styxosaurus browni та Hydralmosaurus serpentinus, і поєднує їх в одному роді Hydralmosaurus. Проте, пізніше дослідження Родріго Отеро (Otero, 2016) спростовує ці висновки. Філогенетичний аналіз підтримує думку, що зразки AMNH 1495 і AMNH 5835 тісно пов’язані зі Styxosaurus snowii, таким чином обидва екземпляри тепер розміщені в роді Styxosaurus. Перегляд цих зразків довів, що обидва екземпляри тісно пов’язані з іншими крейдовими еласмозавридами з надзвичайно довгими шиями (від 60 хребців), наприклад Thalassomedon та Terminonatator. Такі форми були обмежені виключно західним внутрішнім морем у Сполучених Штатах та Канаді, і не зустрічаються більше ніде у світі.

Вид Styxosaurus snowii належить до родини Elasmosauridae і є близьким родичем Elasmosaurus platyurus, рештки якого були виявлені в Канзасі в 1867 році.

Ще один цікавий та вельми повний зразок тварини – SDSMT 451 (довжиною близько 11 метрів) — був виявлений біля Іони, місця, розташованого в штаті Південна Дакота, США, в 1945 році. Спочатку цей вид був описаний і названий як Alzadasaurus pembertoni (на честь міста Альзада в штаті Монтана, США, в околицях якого і були знайдені рештки цього виду) Уеллсом і Джеймсом Бампом (James D. Bump) у 1949-му році і носив таку назву аж до того моменту, як палеонтолог Кен Карпентер визнав його синонімом вищезгаданого виду Styxosaurus snowii. У грудній порожнині цього скелета було понад 200 (за деякими даними, близько 250) гастролітів — каменів, які ящір ковтав з метою полегшити перетравлення їжі.

Цікаво, що у Школі Гірничорудної справи скелет стіксозавра встановлений так, що голова його дивиться вгору, виглядаючи з води, хоча насправді прийняти таку позицію для нього було б фізично неможливим.

Незважаючи на те, що більшість м’ясоїдних тварин не використовують для перемелювання їжі гастроліти. Їх знаходять майже у всіх скелетах, еласмозаврид, що добре збереглися. Здається, що ящір використовував це каміння як баласт, для створення протидії піднімаючому ефекту повітря в легенях. Це дозволяло б йому плавати ближче до дна, де він міг легше знайти їжу. Але проти цієї версії говорить декілька речей. Перше — той факт, що в одному скелеті цього ящера, знайденому в сланцях П’єра в західному Канзасі, було виявлено розмелені кістки риби, перемішані з гастролітами. А друге — відомо, що вага гастролітів, які знаходять в рештках еласмозаврид, значно менша за 1 % гаданої маси, яку мала тварина за життя.

Таким чином, якщо в наші дні крокодили та деякі інші тварини використовують гастроліти як баласт, то цілком ймовірно, що еласмозаври використовували їх як допоміжний пристрій для шлунку, своєрідний «млин».

Як і більшість інших плезіозаврів, стіксозавр, ймовірно, харчувався белемнітами, кальмарами та рибою (такими її різновидами, як, наприклад, Gillicus). Однією з головних особливостей щелеп стіксозавра було те, що вони мали мертву, блокуючу хватку. Це дозволяло ящеру утримувати навіть дуже слизьку здобич.

Разом з багатьма іншими морськими монстрами минулого, Styxosaurus з’являвся в 3D-фільмі National Geographic «Морські чудовиська: Доісторична пригода», проте він не був задіяний у відеогрі, випущеній по цьому фільмові.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter