Sthenurus — вимерлий рід кенгуру. При довжині близько 3 м, деякі види були вдвічі більшими за сучасні види. Sthenurus був спорідненим з більш відомим Procoptodon. Вважається, що підродина Sthenurinae відокремилася від спорідненого таксону Macropodinae (кенгуру і валлабі) в середині міоцену, а потім її популяція зростала протягом пліоцену.
Етимологія родового імені: грец. σθένος — «дужий», грец. οὐρά – хвіст — хвіст, натяк важкозрозумілий, оскільки в 1973 році біли відомі лише зуби, щелепи й фрагменти черепа. Дивовижно, але століття потому, коли було знайдено більш-менш повний матеріал, було виявлено, що дійсно Sthenurus мав дуже потужний хвіст.
Sthenurus мав хвіст коротший, але сильніший, ніж у сучасних видів кенгуру, і лише один палець на нозі замість трьох у рудого кенгуру (Macropus rufus). На кінці стопи був невеликий копитоподібний ніготь, пристосований для рівнинної місцевості. Цей палець вважається їхнім четвертим пальцем.
Скелет Sthenurus був міцним з потужними задніми кінцівками, широким тазом і короткою шиєю. Руки та фаланги теж довші, ніж у сучасних видів. Ці фаланги могли використовуватися для утримання стебел та гілок. Ці унікальні пристосування відповідали їхнім харчовим звичкам у випадку S. occidentalis, але інші види, швидше за все, їли траву.
Маса тіла найбільшого виду оцінюється в 240 кг, що майже втричі перевищує масу тіла найбільшого сучасного виду. Через свій гігантський зріст і вагу найбільші види, можливо, не стрибали, а ходили на двох ногах, подібно до гомінідів. Пересування на чотирьох ногах з опорою на хвіст і стрибки, схоже, більше не були можливими для цих тварин.
Вони мали короткий, глибокий череп, який був пристосований для стереоскопічного зору, що дозволяло Sthenurus краще сприймати глибину.
Скам’янілості зубів свідчать про те, що стенурини та макроподини, можливо, мали спільного предка. Вони поділяють багато синапоморфних характеристичних ознак.
У дослідженні 1997 року було проаналізовано раціон харчування фауни в різних місцезнаходженнях викопних решток у Південній Австралії, використовуючи аналіз стабільного ізотопу вуглецю 13C/12C в колагені. Було виявлено, що в більш давніх місцезнаходженнях, таких як Купер-Крік, види Sthenurus були пристосовані до харчування листям і гілками. Ймовірно, це пов’язано з вологим кліматом між 132 і 108 тисячами років тому (за даними термолюмінесцентного датування і уранового датування), що дозволило забезпечити більш різноманітний рослинний покрив.
В місцезнаходженні Baldina Creek віком 30 тис. років (датування С14) рід перейшов до травоїдного способу життя. В цей час територія була відкритим лугом з рідким деревним покривом, оскільки континент був сухішим, ніж сьогодні, але на озерах Демпсі (36-25 тис. років тому) та Роккі-Рівер (19 тис. років тому, датування С14) їхній раціон включав як траву, так і листя. Це може бути пов’язане з більш вологим кліматичним періодом. Загальна анатомія роду не змінилася у відповідь на зміну раціону харчування, а зубний ряд не пристосувався до різної жорсткості між травами, чагарниками та деревами.
Інші тварини, знайдені в Кадді Спрінгс, включають нелітаючого птаха Genyornis, рудого кенгуру, Diprotodon, людину та багатьох інших.
Вивчення скелетних решток стенурусів з озера Каллабонна на півночі Південної Австралії показало, що тварини потрапляли в пастку, коли борсалися в глинистому мулі. Можливо, що вони намагались перетнути дно озера під час повені або в посушливий період. Дані показують, що на цьому озері співіснували три близькоспоріднені види Sthenurus: гігантський таксон S. stirlingi, середній за розміром S. tindalei і значно менший S. andersoni. Порівняльна остеологія цих видів Sthenurus з Macropus giganteus підкреслює, наскільки відрізнялися ці кенгуру від сучасних. В першу чергу їх відрізняють короткі, глибокі черепи, довгі передні лапи з редукованими бічними пальцями та монодактильні задні лапи.
Тіпот-Крік, притока річки Маклафлін у Південному Монаро, на південному сході Нового Південного Уельсу, містить послідовність терас. Повідомлялося, що найвища і найстаріша з цих терас містить рештки викопних ссавців, знайдених у пліо-плейстоценових викопних відкладеннях в інших місцях на сході Австралії. Sthenurus atlas, S. occidentalis та S. newtonae є деякими з видів, ідентифікованих за скам’янілостями з цієї тераси.
За свідченнями, зібраними в Кадді-Спрінгс, корінні австралійці мешкали в тій же місцевості, що й Sthenurus. У цій місцевості, здається, відсутнє будь-яке специфічне знаряддя, придатне для полювання. Натомість знайдено знаряддя для зрізання м’яса з кістки та залишки крові на кам’яних знаряддях. Схоже, що дерев’яні знаряддя для полювання, такі як бумеранг і спис, або не збереглися або не використовувалися людьми того часу в цій місцевості.
Хоча ці докази можуть свідчити про те, що контакт людини з видами Sthenurus та всією австралійською мегафауною міг спричинити вимирання цих ссавців, деякі дослідження показують, що вимирання, ймовірно, сталося ще до контакту з людиною. Види Sthenurus були травоїдними, і коли почалася велика зміна клімату, вони не змінили своїх харчових звичок. Це, ймовірно, мало набагато більший вплив на вимирання саме цього роду.
Скам’янілості
Джерела
- https://www.deviantart.com/wsnyder/art/Sthenurus-671953699
- https://www.deviantart.com/ntamura/art/Sthenurus-112814948
- https://www.deviantart.com/zimices/art/The-walking-kangaroo-493462142
- https://www.deviantart.com/eurwentala/art/The-Walking-Kangaroo-752450975
- https://www.deviantart.com/eightleggedfiend/art/Sthenurinez-Dreamtime-Days-871007446
- https://www.deviantart.com/chuditchmammals/art/Australian-Megafauna-side-by-side-792359369
- https://palaeopedia.tumblr.com/post/57742908970/the-strong-tail-sthenurus-1873-phylum
- https://chasingsabretooths.wordpress.com/2017/08/23/color-sketches-from-down-under/3-sthenurus-thylacoleo-final-painting/
- https://prehistoric-fauna.com/Sthenurus-stirlingi
- https://en.wikipedia.org/wiki/Sthenurus
- https://uk.wikipedia.org/wiki/Sthenurus
- http://spinops.blogspot.com/2017/09/sthenurus-stirlingi.html