Spea labreae — вимерлий вид жаб родини лопатоногих (Scaphiopodidae), що існував у Північній Америці протягом пізнього плейстоцену — раннього голоцену.
Вид описали у 2026 році палеонтологи Альберто Крус (J. Alberto Cruz) та Емілі Ліндсі (Emily L. Lindsey) за рештками, знайденими на ранчо Ла-Брея (Rancho La Brea) у Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія, США. Spea labreae — лише другий відомий науці вид вимерлих земноводних льодовикового періоду в Північній Америці. Перший — деревна жаба, знайдена у Флориді.
Видова назва labreae походить від назви місцевості Ла-Брея (La Brea, з ісп. «смола», «дьоготь»), на честь ранчо Ла-Брея — типового місцезнаходження виду.
П’ять кісток, віднесених згодом до нового виду, було зібрано під час розкопок на ранчо Ла-Брея ще у 1950-х роках, однак упродовж десятиліть вони залишалися неописаними серед матеріалів колекції Хенкока (Hancock Collection), яку востаннє детально досліджували майже 30 років тому. Голотипом слугує неповна крижово-уростильна кістка (основа хребта, що з’єднується зі стегнами).
Спершу дослідники припустили, що незвичайна морфологія кістки могла бути наслідком хвороби чи травми, а не ознакою нового виду. Проте після порівняння решток із матеріалами 80 сучасних екземплярів із герпетологічних колекцій Природничого музею округу Лос-Анджелес (Natural History Museum of Los Angeles County) та Музею зоології хребетних Каліфорнійського університету в Берклі (Museum of Vertebrate Zoology, UC Berkeley) стало зрозуміло, що кістки належать раніше не описаному виду.
Spea labreae належить до роду Spea. Це група жаб, поширених нині на заході Північної Америки, зокрема вона представлена у Каліфорнії видом Spea hammondii. За результатами остеологічних порівнянь дослідники встановили, що Spea labreae був приблизно на 7 % більшим, ніж сучасні представники роду Spea. Збільшення розміру пов’язують із загальною тенденцією до зменшення розмірів тіла тварин, що спостерігалася у пізньому плейстоцені — голоцені, коли вимирання наприкінці плейстоцену непропорційно сильно вплинуло на великих тварин. Автори дослідження висловили припущення, що саме більший розмір тіла міг зробити Spea labreae вразливішим до вимирання порівняно з дрібнішими сучасними видами роду.
Разом із рештками Spea labreae в тих самих відкладах науковці вперше виявили й кістки мексиканської носатої жаби (Rhinophrynus). Зараз остання на південному заході США вже не трапляється. Найближчі сучасні популяції цих тварин мешкають у південній Мексиці, приблизно за 2500 км від Лос-Анджелеса. Оскільки амфібії зазвичай мають обмежену здатність до розселення і надзвичайно чутливі до змін клімату та вологості, ці знахідки, на думку авторів дослідження, свідчать про суттєві зміни клімату та ареалів видів у регіоні після завершення останнього льодовикового періоду. Вважається, що саме кліматичні зміни могли зумовити як вимирання Spea labreae, так і зникнення Rhinophrynus із південного заходу Північної Америки.
Скам’янілості
