Sivatherium — жираф з пліоцену-плейстоцену 🦤 Вимерлий світ

Sivatherium — вимерлий рід жирафових, що був поширений в пліоцені – верхньому плейстоцені від Африки до Східної Азії (особливо у Індії). Африканський вид, Sivatherium maursium, іноді відносять до роду «Libyatherium». Sivatherium, можливо, вимер не раніше, ніж 8000 років тому, оскільки зображення, які дуже його нагадують, відомі з давніх наскельних малюнків в пустелі Сахара.

Назва роду походить від імені бога Шиви та др. грец. θηρίον — звір, буквально — “звір Шиви”. За іншими даними — від назви місця знахідки та др. грец. θηρίον, буквально “звір із Сивалікії”.

Це були великі парнокопитні, висотою в холці близько 3 метрів. Ноги і шия не подовжені. За будовою черепа і зубів близькі до антилоп. Голова масивна, коротка, стиснута з боків з 2 парами рогів: передні роги – невеликі, конічної форми, спрямовані вперед; задні роги – масивні, плоскі, гіллясті, формою подібні на роги сучасного лося. Роги, ймовірно, як і у всіх жирафових, були вкриті шкірою та шерстю.

Спочатку вважалося, що деякі форми Sivatherium відносяться до слонів, а потім до антилоп, правильне визначення Sivatherium, як жирафа дав Жоффруа Сент-Ілер. Однак ця теорія не була загальновизнаною до того моменту, як аналіз показав, що його роги були вкриті шкірою, як у жирафів, а не кератином, як у антилоп.

Прикраси черепа у Sivatherium складаються з двох невеликих ріжків (схожих на ті, що є у сучасного жирафа) вище очей і двох великих рогів, які росли вгору в задній частини черепа. Саме ці два роги спричинили те, що Sivatherium часто описують, як «лосеподібного».

Термін «лосеподібний» також добре описує загальну будову Sivatherium, він має сильний плечистий тулуб, який підтримувався довгими відносно тонкими ногами. Sivatherium ймовірно мав потужні м’язи шиї, які підтримували і стабілізували важку голову через додаткову вагу рогів на маківці.

Така будова може здатися дивною для нас сьогодні, але багато доісторичних жирафів мали пропорції тіла аналогічні до Sivatherium. Сьогодні найближчим до цих пропорцій є окапі (Okapia johnstoni), ще один жираф з консервативною будовою тіла з центральної Африки.

Sivatherium населяли сухі савани і рідколісся. Ймовірно, що харчувалися гілками і листям дерев та чагарників.

На момент відкриття вважалося, що Sivatherium мав хобот або довгу нижню губу, що допомагало йому діставати їжу з землі. Сьогодні в світлі того факту, що Sivatherium був жирафом, це видається малоймовірним. По-перше, жирафи носять свої голови високо, так що вони можуть годуватися листям дерев, що знижує конкуренцію між ними та іншими травоїдними тваринами, які харчуються кормом, що зростає внизу. По-друге, жирафи сьогодні мають довгі чіпкі язики, які вони можуть обернути навколо гілки, щоб обірвати та донести до рота на диво багато листя. Логічно вважати, що Sivatherium, а також багато інших доісторичних жирафів, мали аналогічні язики, адаптовані до такого способу харчування.

Сиватерій входить до складу куруксайської фауни (пізній пліоцен Таджикистану) разом з такими травоїдними, як кінь Стенона (лат. Equus stenonis), Олень Давида (лат. Elaphurus davidianus) і стародавні антилопи. Хижаки були представлені великої гієною пахікрокутой (лат. Pachycrocuta) і шаблезубою кішкою гомотерієм (лат. Homotherium).

У рід включають такі вимерлі види: Sivatherium giganteum, Sivatherium hendeyi, Sivatherium maurusium, Sivatherium olduvaiense.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter