Ornithomimus 🦤 Вимерлий світ

Ornithomimus — рід динозаврів орнітомімід, відомий з території сучасної Північної Америки пізнього крейдяного періоду. Орнітомім був швидким двоногим тероподом, який, як свідчать викопні рештки, був покритий пір’ям і мав маленький беззубий дзьоб, що може вказувати на всеїдність. Його зазвичай класифікують на два види: типовий вид, Ornithomimus velox, і Ornithomimus edmontonicus.

O. velox був названий у 1890 році Отніелем Чарльзом Маршем (Othniel Charles Marsh) на основі стопи та часткової кисті з Денверської формації пізнього маастрихтського віку в Колорадо, США. Відтоді було названо ще сімнадцять видів, хоча більшість із них згодом було віднесено до нових родів або показано, що вони не мають прямого відношення до Ornithomimus velox. Найкращий матеріал видів, які досі вважаються частиною роду, був знайдений в Альберті, Канада, та представляє вид O. edmontonicus, відомий за кількома скелетами з раннього Маастрихтського утворення Каньйон Підкови. Додаткові види та зразки з інших утворень іноді класифікуються як Ornithomimus, наприклад Ornithomimus samueli (інколи класифікується в родах Dromiceiomimus або Struthiomimus) з більш ранньої формації Парку динозаврів кампанського віку в Альберті.

Латинська назва Ornithomimus походить від пари давньогрецьких слів, що означають “схожий на птаха”. Причиною стала деяка схожість у будові ніг із сучасними птахами. Ймовірно, орнітомім зовні чимось нагадував страуса.

Як і інші орнітоміміди, види Ornithomimus характеризуються ногами з трьома пальцями, котрі підтримували вагу, довгими тонкими передніми лапами та довгою шиєю з пташиними видовженими беззубими черепами з дзьобами. Вони були двоногими, зовні дуже нагадували страуса та, ймовірно, були швидкими бігунами. У цих тварин були дуже довгі кінцівки, порожнисті кістки, великі очі і мозок. Загалом, мозок орнітомімідів був великим для непташиних динозаврів, але це не обов’язково може бути ознакою більшого інтелекту. Деякі палеонтологи вважають, що збільшені частини мозку працювали над кінестетичною координацією. Кістки рук надзвичайно схожі на лінивця, що змусило Генрі Фейрфілда Осборна (Henry Fairfield Osborn) припустити, що їх використовували для підчеплення гілок під час годування.

Орнітоміми відрізняються від інших представників своєї родини, таких як струтіомім, більш короткими торсами, довгими тонкими передпліччям, дуже тонкими прямими кігтями на кистях і стопах, а також однаковою довжиною п’ясткових кісток і фаланг пальців.

Два види Ornithomimus, які на сьогодні вважаються дійсними, відрізняються розміром. У 2010 році Грегорі Пол (Gregory S. Paul) оцінив довжину O. edmontonicus в 3,8 м, а його вагу в 170 кілограмів (370 фунтів). Один із його зразків, CMN 12228, зберіг стегнову кістку довжиною 46,8 сантиметра. O. velox, типовий вид Ornithomimus, базується на матеріалі меншої тварини. Тоді як голотип O. edmontonicus, CMN 8632, зберіг другу п’ясткову кістку завдовжки вісімдесят чотири міліметри, той самий елемент в O. velox мав розміри лише п’ятдесят три міліметри.

У палеонтології на довгий час закріпилося переконання, що орнітоміми, як і багато інших динозаврів, були лускатими. Однак, починаючи з 1995 року, було знайдено кілька екземплярів Ornithomimus із залишками пір’яного покриву.

У 1995, 2008 та 2009 роках було виявлено три зразки Ornithomimus edmontonicus з ознаками присутності пір’я. Це були дві дорослі особини з вуглецевими слідами на нижніх частинах передніх кінцівок, що вказують на колишню присутність пір’яних очинів, та молода особина в якої були виявлені залишки волосяних ниток до 5 см завдовжки, що вкривали круп, ноги та шию. Той факт, що відбитки пір’я були знайдені в пісковику, який, як вважалось раніше, був нездатним зберегти такі рештки, підвищив можливість віднаходження подібних структур у майбутньому, за умови більш ретельної підготовки зразків. Дослідники, які вивчали зразки у 2012 році, дійшли висновку, що тіло O. edmontonicus було вкрите пишним пір’ям на всіх стадіях росту тварин, але тільки дорослі особини мали оперені крилоподібні структури. Це наштовхнуло вчених на думку, що ці структури, можливо, служили орнітомімам для шлюбних ігр. У 2014 році Крістіан Фот (Christian Foth) та інші стверджували, що докази були недостатніми, щоб зробити висновок про те, що оперення передніх кінцівок орнітоміми було обов’язково справжнім пір’ям. Вчений послався на те, що одноволоконне пір’я крила казуарів, швидше за все, залишить схожі сліди.

Четвертий пернатий екземпляр Ornithomimus, цього разу з нижньої частини формації Парк Динозаврів, був описаний у жовтні 2015 року Аароном ван дер Рестом (Aaron van der Reest), Алексом Вулфом (Alex Wolfe) і Філом Каррі (Phil Currie). Це був перший екземпляр Ornithomimus, який зберіг пір’я вздовж хвоста. Пір’я, хоч і подрібнене та спотворене, було дуже схоже на пір’я сучасного страуса як за своєю структурою, так і за розподілом на тілі. На зразку 2015 року також збереглися відбитки шкіри, які вказують на те, що від середини стегна до стоп була оголена шкіра без лусочок, і що складка шкіри з’єднувала верхню частину стегна з тулубом. Ця структура подібна до тієї, що є у сучасних птахів, включаючи страусів, але була розташована у Ornithomimus вище над коліном, ніж у птахів.

В 1890 році Марш відніс орнітоміма до родини Ornithomimidae, і класифікація з тих часів не змінилася. Сучасні кладистичні дослідження показують, що Ornithomimus займав окрему позицію серед орнітомімід; проте, туди було включено лише O. edmontonicus. Родинні відносини між О. edmontonicus, О. velox та О. sedens на 2022 рік не були опубліковані.

Спосіб харчування Ornithomimus все ще є дискусійним. Як тероподи, орнітоміміди могли бути м’ясоїдними, але їх форма тіла підходить і для частково або значною мірою рослиноїдного способу життя. Відповідно, їжа могла включати комах, ракоподібних, плоди, листя, гілки, яйця та м’ясо ящірок чи дрібних ссавців.

Орнітомім мав ноги, які здаються придатними для швидкого пересування, з великогомілкової кісткою на 20% довшою, ніж стегно. Великі очниці вказують на гострий зір, і навіть дозволяють припустити, що орнітоміми вели переважно нічний спосіб життя.

У дослідженні 2001 року, проведеному Брюсом Ротшильдом (Bruce Rothschild) та іншими палеонтологами, вивчали на ознаки стресового перелому 178 кісток стопи, віднесених до Орнітоміма, але жодного перелому не було виявлено.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter