Mandrasuchus — вимерлий рід алігаторинів, знайдений у найдавнішому палеоценовому місці знахідок «Корал-Блафс» (формація Денвер) у штаті Колорадо, США. Він є найдавнішим підтвердженим представником алігаторинів, що з’явився у палеонтологічному літописі протягом першого мільйона років після крейда-палеогенового вимирання.
Mandrasuchus був віднесений до підродини Alligatorinae і, ймовірно, був близьким родичем Allognathosuchus mooki та Wannaganosuchus. Вважається, що він досягав довжини до 2 м і, ймовірно, був широкоспеціалізованим хижаком, здатним харчуватися як відносно великою здобиччю, так і використовувати свої більш кулясті задні зуби для роздрібнення панцирів молюсків, ракоподібних і, можливо, черепах. Деякі дані свідчать про те, що він міг рити нори, ймовірно, створюючи горизонтальні камерні нори, виявлені в муловому камені Корал-Блафс.
Усі скам’янілості Mandrasuchus походять з району досліджень «Корал-Блафс» у басейні Денвера, штат Колорадо, який представляє данійські відслонення формації Денвер. Скам’янілості тут сформувались протягом першого мільйона років після вимирання динозаврів. До Mandrasuchus віднесено велику кількість зразків. Зразок DMNH EPV.48541, що складається з черепа, хвоста, остеодерм та низки скам’янілостей кінцівок, слугує голотипом у описі 2026 року, виконаному Лесснером (Lessner) з колегами. Згаданий матеріал містить десятки екземплярів і включає низку додаткових черепів та посткраніальних скам’янілостей, а також окремі знахідки, такі як зуби та остеодерми.
Назва Mandrasuchus походить від грецького слова «мандра» (μᾰ́νδρᾱ), що означає «загон» або «огороджене місце», та «зухус» (Σοῦχος) — суфікса, який часто використовується в наукових назвах крокодиломорфів і походить від імені єгипетського божества Собека. Першу частину родової назви пояснюють як посилання на місце її відкриття. Видова назва milleri походить від імені Яна Міллера (Ian Miller), який відкрив багато екземплярів під час роботи в Денверському музеї природи та науки.
Вчені провели низку філогенетичних аналізів, щоб визначити місце Mandrasuchus серед алігатороїдів; матриця базувалася на попередніх роботах Ріо та Манніона. Проведені аналізи відрізнялися тим, що в одному з них використовувалася об’єднана оцінка таксону Navajosuchus mooki, а в іншому — цей таксон було розділено на Allognathosuchus mooki, Navajosuchus novomexicanus та зразок MCZ 8381.
Аналіз без обмежень показав, що Mandrasuchus — сестринський таксон до MCZ 8381 та Allognathosuchus mooki. Найближчим родичем цієї групи є Wannaganosuchus. У ширшому сенсі ці форми утворювали кладу разом із низкою інших ранніх алігатороїдів, зокрема Ceratosuchus, Hassiacosuchus, Brachychampsa та іншими. Вона була визначена як сестринська клада до групи, утвореної Allognathosuchus polyodon та Alligator.
Аналіз з обмеженими параметрами розмістив кладу, що включає Mandrasuchus, набагато ближче до базальних форм, об’єднавши її з Eocaiman, Procaimanoidea та Arambourgia, однак з меншою статистичною підтримкою. Коли три зразки, віднесені до Navajosuchus, кодуються як єдина одиниця, було отримано два різних результати. У першому випадку Mandrasuchus утворює кладу з Brachychampsa, тоді як Stangerochampsa та Wannaganosuchus визначені як таксони, що послідовно займають більш базальні позиції відносно цієї групи. У цьому аналізі відновлена клада, крім того, тісно пов’язана з групою, утвореною Hassiacosuchus та Ceratosuchus. Разом вони утворюють сестринську групу до алігаторинів. В іншому аналізі, в якому Navajosuchus розглядається як окрема форма, результати збігаються з результатами згаданого раніше аналізу без обмежень. Згідно з ним Mandrasuchus визнано близьким до Eocaiman та споріднених форм.
Зрештою, вчені віддали перевагу топології, отриманій шляхом розгляду трьох зразків, які традиційно входять до складу роду Navajosuchus, як окремих і без обмежень. Вони аргументують це тим, що такий результат, окрім того, що є монофілетичним, є найбільш конгруентним зі стратиграфічної точки зору та передбачає найменшу кількість гомоплазій, тобто ознак, які могли бути втрачені або еволюціонували незалежно.
Станом на 2026 рік Mandrasuchus є найдавнішим підтвердженим представником родини алігаторинів. Він існував протягом приблизно 500 000 років у межах першого мільйона років після крейда-палеогенового вимирання непташиних динозаврів. Це відносить його до інтервалів Пуеркан 1, 2 та 3 за класифікацією NALMA (North American Land Mammal Ages). Наступний за віком представник родини алігаторів відомий лише з Пуеркан 3 формації Насіміенто. Це робить його дещо молодшим за Mandrasuchus. Близькоспоріднені MCZ 8381 та Navajosuchus novomexicanus походять з Торрехонського ярусу формації Насіміенто. Wannaganosuchus жив ще в пізньому палеоцені, приблизно 58 млн років тому.
Вчені також згадують про можливість того, що ареал поширення Mandrasuchus виходив за межі границі крейди-палеогена. Окрім знахідок із Корал-Блафс, вони повідомляють про виявлення зубів та остеодерм у палеоценовій дослідницькій зоні Вест-Біжу-Крік, а також у відкладах округу Велд, що відповідають шарам пізнього крейдового періоду. Однак у пізньому крейдовому періоді в північній півкулі відомо про існування низки інших крокодилоподібних із подібним зубним рядом. Це робить віднесення згаданих зубів до Mandrasuchus не цілком певним.
Mandrasuchus — один із трьох напівводних хижаків, виявлених на ділянці «Корал-Блафс» у формації Денвер, поряд з еузухією Borealosuchus sternbergii та неспорідненим Champsosaurus. Mandrasuchus був дещо меншим за Borealosuchus, досягаючи лише 2 м порівняно з 2,3 м, яких досягали екземпляри Borealosuchus з «Корал-Блафс» (хоча відомо, що представники цього виду в інших частинах Північної Америки досягали 3 м). Всі три тварини, ймовірно, мешкали в однакових середовищах існування і, відповідно, часто зустрічалися поруч одна з одною. Щоб забезпечити поділ екологічних ніш та уникнути конкуренції між собою, кожна з них розвинула власний стиль полювання.
Champsosaurus із своєю витонченою та видовженою мордою з конічними зубами, зазвичай вважається рибоїдним. Borealosuchus, натомість, вважається рибоїдним або всеїдним хижаком. Історично глобідонтні алігатороїди вважалися спеціалізованими хижаками, що харчувалися твердою їжею, завдяки своїм тупим заднім зубам і округлим мордам, хоча в деяких сучасних роботах така вузька екологічна ніша відкидається. Зуби таких тварин, як Mandrasuchus, також можуть вказувати на широкоспеціалізований раціон, подібний до раціону сучасних алігаторів. Гетеродонтний зубний ряд дозволяв тварині полювати на ту ж здобич, що й інші хижаки, та давав можливість розгризати панцирі здобичі. Менші організми з твердими панцирами, ймовірно, проковтувалися цілими, подрібнювальні зуби могли використовуватися під час поїдання більшої твердої здобичі. Водночас тварина могла зберегти здатність харчуватися рештками більших туш або навіть ловити здобич, більшу за себе, як це припускається для Wannaganosuchus.
Чисельність видів у районі Коррал-Блафс також могла бути одним із чинників, що впливали на те, як ці тварини співіснували. Станом на 2024 рік у Корал-Блафс відомо лише три екземпляри Borealosuchus sternbergii, вчені зазначають, що Champsosaurus був настільки ж рідкісним. Це відрізняється від великої кількості знахідок Mandrasuchus у тих самих шарах.
Принаймні в одному випадку, здається, є певні докази того, що Mandrasuchus демонстрував риючу поведінку. Скам’янілості з Корал-Блафс іноді знаходять у фосфатних конкреціях, що, ймовірно, утворилися внаслідок розкладу м’яких тканин та бактеріальної активності. У випадку одного зразка Mandrasuchus, у якого збереглися череп та деякі посткраніальні кістки, вчені припускають, що ці конкреції спочатку могли бути частиною нори тварини. Це може пояснити наявність низки горизонтальних нір з камерами, знайдених у Коррал-Блафс. Це не є чимось нетиповим для крокодилів, оскільки понад половина сучасних видів крокодилів демонструє ту чи іншу форму риття нір.
Скам’янілості
