Langstonia — крокодиломорф з міоцену 🦤 Вимерлий світ

Langstonia — вимерлий рід нотозухієвих крокодиломорфів родини Sebecidae. Жив у середньому міоцені (зокрема, в лавентському періоді наземних ссавців). Рештки знайдено в “Мавпячих ложах” колумбійської формації Вільявієха. Langstonia була названа у 2007 році Альфредо Паолілло (Alfredo Paolillo) та Омаром Лінаресом (Omar Linares) на основі скам’янілостей, описаних Ленгстоном у 1965 році як Sebecus huilensis. Таким чином, типовим видом є L. huilensis (Paolillo & Linares 2007).

Скам’янілості голотипу Langstonia були вперше знайдені в Колумбії в 1945 році. Однак, вони були описані лише через двадцять років, коли Ван Ленгстон-молодший (Wann Langston Jr.) описав їх як вид роду Sebecus. Протягом майже п’ятдесяти років після цього різні скам’янілості поміщалися до них та переміщувались до інших родів, аж поки в 2007 році нове дослідження оригінальних скам’янілостей, проведене Паолілло і Лінаресом, не прийшло до висновку, що голотипні скам’янілості не представляють вид Sebecus. Натомість вони були скам’янілостями окремого роду.

Родова назва Langstonia була обрана, як визнання роботи, що виконав Ван Ленгстон-молодший.

Хоча вона відома лише з фрагментарних скам’янілостей, переважно пов’язаних з черепом, можна сказати, що Langstonia була хижаком, причому здебільшого наземним. Зуби Langstonia більш стиснуті збоку, ніж у водних крокодилів, які мають більш конусоподібну форму. Ці зуби також зазубрені, що дозволяло їм легше розрізати плоть. Це означає, що Langstonia намагалась наносити рани, які спричиняли сильну крововтрату, а не утримувати здобич, намагаючись втопити її, як це робили і роблять водні крокодили.

Невеликі фрагменти посткраніального скелета, які нам відомі, показують, що спина тварини була досить сильною і жорсткою, а ноги легко підтримували тіло. Це дві ключові риси, необхідні для комфортного пересування по суші. Вважається, що Langstonia полювала із засідки, причаївшись серед рослинності біля мисливських стежок. Потім вона вистрибувала і завдавала смертельного укусу м’якотілій здобичі, наприклад, ссавцям, що жили в Південній Америці в той час. Після цього крокодил переслідував здобич, поки та не слабшала від втрати крові, і, врешті-решт, не падала з ніг, що дозволяло мисливцю приступити до трапези.

Хоча у фауні Ла-Венти і були великі ссавці-хижаки (спарассодонти, Lycopsis longirostrus і Dukecynus), жоден з них не міг зрівнятись в розмірах з сучасними їм крокодиломорфами. Тут також відсутні і великі хижі фороракісові птахи, як у південній частині континенту. Таким чином, себекиди, ймовірно, були наземними верховними хижаками в цій екосистемі. Знайдені скам’янілості інших видів, зокрема великих риб, ламантинів, великих непарнокопитних (Granastrapotherium і Huilatherium), пасовищних (Pericotoxodon) вказують на те, що клімат був теплим і вологим, з рясними опадами і посушливими періодами, що не перевищували 3-4 місяців. Ланшафт складався з вододілів, лісів і певних прилеглих ділянок відкритих пасовищних угідь. Тут Langstonia могла полювати на велику кількість видів, які належали до мегафауни.

Зникнення системи великих річок Амазонської озерної системи та поступове підняття Анд спричинили значні екологічні зміни в Південній Америці в середині міоцену. Останні себекиди, Langstonia та Barinasuchus, ймовірно, були верхівковими хижаками у своєму середовищі, і, як наслідок, вони були особливо чутливими до екологічних змін, які спричинили вимирання інших ліній, зокрема копитних ссавців (таких як групи Astrapotheria, Leontiniidae, Adianthidae та Notohippidae), що призвело до вимирання останніх нотозухів-крокодиломорфів у світі.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter