Keichousaurus — завроптеригія з тріасу 🦤 Вимерлий світ

Keichousaurus — рід морських завроптеригієвих рептилій, що вимерли наприкінці тріасу під час тріасово-юрського вимирання. Назва походить від провінції Квейчжоу (нині провінція Гуйчжоу) в Китаї, де перший викопний екземпляр був знайдений у 1957 році. Вони є одними з найпоширеніших скам’янілостей зауроптеригій і часто зустрічаються у вигляді майже повних, зчленованих скелетів, що робить їх популярними серед колекціонерів.

Keichousaurus з родичами іноді відносять до Nothosauroidea, але найчастіше виділяють в окрему, більш примітивну лінію в межах Sauropterygia.

Keichousaurus, як і всі зауроптеригії, був добре пристосованим до водного середовища. Більшість екземплярів мали невелике тіло, статевозрілі самці досягали 12,6 сантиметрів в довжину від морди до анусу, а самки — 12,2 сантиметрів. Середній показник довжини у дорослих самців становив приблизно 16,1 см, а у дорослих самок — не більше 14,9 см. У них були довгі шиї і довгі хвости, лапи — подовжені та п’ятипалі. Загострена голова і гострі зуби цього роду також вказують на те, що вони були рибоїдними. Деякі знайдені зразки мають особливо розвинену ліктьову кістку, що свідчить про те, що вони могли проводити деякий час на суші або в болотах.

Крім того, скам’янілі рештки пари скам’янілих вагітних морських рептилій виду Keichousaurus hui свідчать про те, що вони мали рухливий таз, щоб народжувати живих дитинчат, а не відкладати яйця.

Keichousaurus hui був знайдений у 1958 році в провінції Гуйчжоу, Китай, палеонтологом Ху Ченчжі (Hu Chengzhi). Ця скам’янілість вирізняється широкою ліктьовою кісткою, що робить її несхожою на інші європейські роди. Широка ліктьова кістка збільшувала площу поверхні передніх кінцівок, роблячи їх більш ефективними при пересуванні. Keichousaurus демонструє багато характеристик своєї родини, зокрема коротку морду і подовжені скроневі отвори. Він також мав довгу змієподібну шию з відносно невеликою головою і довгим хвостом. Передні хвостові хребці мали бічні поперечні відростки.

Морфологія Keichousaurus найбільш схожа на морфологію Dactylosaurus, демонструючи довгі і вузькі верхні скроневі отвори, що продовжуються до задньої частини черепа, чого не зустрічається у інших пахіплеврозаврів. Інші відмінності від пахіплеврозаврів включають більш міцну плечову кістку, дуже широку ліктьову кістку і невелику гіперфалангію кисті. У цієї тварини також була відсутня грудина, а передні кінцівки мали більш веслоподібну форму, що, можливо, вказувало на більшу важливість передніх кінцівок у пересуванні. Грудний пояс був сформований парними ключицями, міжключичними кістками, лопатками та коракоїдами.

Keichousaurus був примітивним чотириногим тетраподом з кінцівками, розташованими збоку від тулуба. Різні частини тіла Keichousaurus росли з різною швидкістю, це явище називається алометричним ростом.

Локомоція Keichousaurus, ймовірно, частково нагадувала “підводний політ”, який використовували плезіозаври. Сплющені передні кінцівки, ймовірно, виконували роль підводних крил. Задні кінцівки були менш спеціалізованими, а тому могли виконувати роль стабілізаторів і контрольних поверхонь, як це спостерігається у сучасних морських черепах.

Проміжний характер морфології кінцівок припускає, що певною мірою існував також тип “повзання по воді”, який спостерігається у невеликих прісноводних черепах. Потужний грудний пояс дозволяв прикріплювати сильні м’язи, але їхнє розташування під плечем свідчить швидше на користь моделі підводного польоту.

Незважаючи на спеціалізацію кінцівок, хвіст також демонструє пристосування до водного існування. Бічні поперечні відростки передніх хвостових хребців показують, що потужні м’язи дозволяли хвосту бити або принаймні хвилеподібно коливатися з боку в бік. Це означало б деяку дистальну бічну компресію, але це не зафіксовано у збережених м’яких тканинах.

Довга шия була в першу чергу призначена для захоплення здобичі. Поєднання потужних кінцівок і хвоста робило K. hui вправним і маневреним хижаком.

Хоча прямих доказів цього немає, потенційно Keichousaurus були яйцеживородними (яйця формувалися і вилуплювалися в матці). Викопні Keichousaurus мають спрощений ліктьовий суглоб, а в ліктьовому відростку ліктьової кістки відсутнє окостеніння. Це зробило б повзання по пляжу для відкладання яєць незручним. Зразки на різних стадіях розвитку, знайдені в одному типі відкладів в одній місцевості, також підтримують модель яйцеживородного розмноження. Були знайдені скам’янілості самок Keichousaurus з плодами в нижній частині грудної порожнини. Таке положення свідчить про те, що вони не були жертвами канібалізму.

Для Keichousaurus був характерним очевидний статевий диморфізм. Наприклад, самці цього виду виростали значно більшими за самок. Крім того, дорослі самці Keichousaurus мали набагато міцніші плечові кістки, які навіть виглядають зовсім інакше, ніж у самок. У поперечному перерізі плечова кістка самця має трикутну форму, а у самок – округло-овальну.

Дослідження кісткової тканини вказують на диференційоване відкладення кісткової тканини у самців, що призводить до трикутного поперечного перерізу. На відміну від них, самки зберегли овальний поперечний переріз, подібний до того, що був у молодих особин. Відкладення кісткової тканини до, під час і після статевого дозрівання також дає важливу інформацію про ріст і статевий розвиток у цій групі.

Аналіз щільності кісткової тканини та швидкості росту підтверджує швидкий ріст до статевої зрілості. Відмінності у швидкості росту та максимальному розмірі тіла є стратегіями статей для забезпечення виживання до репродуктивної зрілості та успіху у стосунках з протилежною статтю. Наприклад, самки Keichousaurus, очевидно, вважали більших самців привабливішими за менших. Тому самці, які росли швидше за інших, мали більше шансів на успішне розмноження. Збільшення щільності кісток після закінчення статевого дозрівання в обох статей відповідає уповільненню росту. Це вказує на зміщення енергії з росту на розмноження.

Трансформація серединних поверхонь плечових кісток у самців відповідає збільшенню місць прикріплення м’язів. Це, в свою чергу, свідчить про більш міцні передні лапи. Можливо, до самців Keichousaurus пред’являлися більш високі вимоги в територіальних сутичках. Це збільшувало навантаження на їхні передні лапи. Сильні передні лапи також могли мати перевагу в копулятивній позі під час спарювання. Взаємодія ендогенної гормональної регуляції під час статевого дозрівання та зовнішніх стимулів тиску, ймовірно, спільно сприяли морфологічним змінам чоловічої плечової кістки під час цієї фази.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter