Geiseltaliellus

Час існування:
Місце проживання:
Geiseltaliellus

Geiseltaliellus — вимерлий рід ігуанових ящірок, які мешкали на території сучасної Західної Європи в еоцені. Він належить до родини Corytophanidae, до якої входять сучасні шоломові ящірки. Відомі численні скам’янілості з Німеччини, Франції та Бельгії, причому найкраще збережені знахідки походять із лагерштетту Мессель у місті Мессель, Німеччина.

Німецький палеонтолог Оскар Кун (Oskar Kuhn) назвав цей рід у 1944 році на честь долини Гайзельталь, де було знайдено перші екземпляри. Він визначив типовим видом Geiseltaliellus longicaudus. У 1990-х та 2000-х роках на основі більш фрагментарних решток із Франції та Бельгії було описано три нові види — G. louisi, G. lamandini та G. grisolli. Згодом G. louisi було синонімізовано з G. longicaudus. У 2009 році зразки з Мессельського кар’єру було визнано такими, що належать до виду, відмінного від зразків G. longicaudus із Гайзельталя. Їх було колективно перекласифіковано під новою назвою — G. maarius.

Geiseltaliellus за зовнішнім виглядом дуже схожий на сучасних ящірок-коритофанід із родів Corytophanes та Basiliscus. Один із видів, G. maarius, навіть мав на голові виразний гребінь, подібний до того, що є у Basiliscus. Добре збережені екземпляри Geiseltaliellus свідчать про те, що він мав схожий візерунок лусок із сучасними коритофанідами. Великі луски покривали верхню частину черепа, менші луски, що перекривались, — більшу частину тіла, а широкі луски — пальці ніг. Хвіст Geiseltaliellus дуже довгий. Коритофаніди мають довгі хвости порівняно з іншими ящірками, але хвіст Geiseltaliellus пропорційно набагато довший, ніж у більшості інших коритофанідів. Його довжина перевищує довжину решти тіла удвічі-втричі. Кінцівки мають пропорції, схожі на кінцівки сучасних коритофанідів: задні кінцівки довгі, а передні — короткі. Такі адаптації, ймовірно, робили Geiseltaliellus ефективним стрибуном і спринтером, подібно до сучасного Basiliscus.

Довгі задні кінцівки, короткі верхні та довгий хвіст Geiseltaliellus, ймовірно, робили його ефективним факультативним двоногим на землі та вправним в лазінні по деревах. Сучасні коритофаніди мають ці ж риси, але більшу частину часу проводять на деревах. Лише молоді особини деяких видів значну частину часу проводять на землі. Довгі передостанні фаланги у Geiseltaliellus, які характерні для багатьох інших дереволазних тварин, оскільки забезпечують кращий захват гілок, свідчать про те, що, подібно до сучасних коритофанідів, він був переважно дереволазним, а не наземним. Ця гіпотеза узгоджується з реконструйованим палеосередовищем Мессельської ями в еоцені, яке представляло собою густий ліс.

Сучасні представники роду Basiliscus добре відомі своєю здатністю швидко бігати по поверхні води. Geiseltaliellus, ймовірно, не мав такої здатності, оскільки у нього не було збільшених лусок на нижній стороні лап, як у Basiliscus, які забезпечують більшу площу поверхні.

Geiseltaliellus належить до Pleurodonta — однієї з двох основних клад у рамках ширшої групи Iguania. Інша клада називається Acrodonta. Сьогодні ареали Pleurodonta та Acrodonta майже не перетинаються: Pleurodonta здебільшого обмежується Новим Світом, тоді як Acrodonta — Старим Світом. Наявність Geiseltaliellus у Європі свідчить про те, що ареал Pleurodonta не завжди був таким обмеженим, як зараз. Однак найближчі родичі Geiseltaliellus походять з Північної Америки. Це дозволяє припустити, що цей рід виник у Новому Світі і став еволюційним «глухим кутом» після того, як його представники поширилися до Європи.

Eoconstictor fischeri та Geiseltalieillus maarius.
Eoconstictor fischeri та Geiseltalieillus maarius.
Скам’янілості
Голотип Geiseltaliellus longicaudatus
Geiseltaliellus longicaudatus (TMP 2009.003.0056), Королівський музей Тиррелла, Драмхеллер, Альберта, зліпок голотипу, еоцен, формація Мессель.
Джерела
  1. https://novataxa.blogspot.com/2017/11/geiseltaliellus.html
  2. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Tale-of-a-fossil—Three-course-fossil-926591240
  3. https://en.wikipedia.org/wiki/Geiseltaliellus
Поширити

Залишити коментар