Diprotodon 🦤 Вимерлий світ

Дипротодони (лат. Diprotodon, що означає «дворізець») – найбільші відомі сумчасті, що коли-небудь жили на землі. Дипротодони належать до так званої австралійської мегафауни – групи незвичайних видів, що жили в Австралії в період приблизно від 1,6 мільйона до 47 – 40 тисяч років тому, тобто більшу частину плейстоцену. Кістки дипротодонов, включаючи повні черепи і скелети, а також волосся і сліди були знайдені в багатьох місцях Австралії. Іноді знаходять скелети самок разом зі скелетами дитинчат, що колись знаходились в сумці.

Від назви роду Diprotodon походить назва ряду Diprotodontia (=Phalangeriformes) та родини Diprotodontidae («дворізцеві»). Типовий вид роду — Diprotodon optatum. Назва роду пов’язана з наявністю (як і у всіх представників ряду) двох спрямованих вперед різців у нижній щелепі.

Дипротодон поверхнево нагадував носорога без рогів. Його ноги були розвернені всередину, як у вомбата, на передніх лапах – сильні кігті, а сумка відкривалась назад. Знайдені сліди ніг, показують, що він був вкритий волоссям, також, як сучасний вомбат.

Перші зареєстровані останки Diprotodon були виявлені в печері поблизу Веллінгтона (англ. Wellington) в Новому Південному Уельсі на початку 1830-х років майором Томасом Мітчеллом, який надав їх для вивчення серу Річарду Овену. Diprotodon відомий за докладним описом виду Diprotodon optatum, що описаний з плейстоцену Австралії. Це був найбільший з відомих сумчастих, останній з вимерлих представників травоїдних ссавців з ряду дипротодоноподібних. Diprotodon був першим описаним викопним ссавцем з Австралії (Owen 1838) і на даний момент є одним з найвідоміших представників австралійської мегафауни. Дипротодон був широко поширеним по всій Австралії ще у часи, коли на цьому континенті сформувалися перші корінні народи, які співіснували з ним протягом тисяч років – до вимирання дипротодонів близько 25 тис. років тому.

Дипротодони населяли рідколісся і трав’янисті рівнини, можливо, трималися біля води. Харчувалися листям дерев, чагарниковими рослинами і в певній кількості травою. Найбільші екземпляри Diprotodon opatum були розміром приблизно з гіпопотама: близько трьох метрів в довжину і близько двох в холці, середня оцінка їх ваги – 2800 кг. У верхній щелепі ці ссавці мали по три різці (як і більшість інших ссавців). Щічних зубів було по 4 в кожній щелепі (1 премоляр і три моляри), на них на кожному – по два поперечних гребені. Найближчі сучасні родичі дипротодонів – вомбати і коала. Тому іноді дипротодонів називають гігантськими вомбатами.

До недавнього часу було невідомо, скільки взагалі існувало видів дипротодонів. Було описано вісім видів, хоча багато дослідників вважали, що насправді їх тільки три, а за деякими оцінками їх число могло бути близько двадцяти.

Недавні дослідження порівняли відмінності між усіма описаними видами дипротодонів з мінливістю одного з найбільших сучасних сумчастих, східного сірого кенгуру (Macropus giganteus), і виявили, що діапазон цієї мінливості був порівняним. Таким чином залишилось тільки два можливих види дипротодонів, що відрізнялися лише розміром, де менша істота була вполовину меншою. Згідно принципу Ґаузе два види з однаковими екологічними вимогами не можуть співіснувати в стабільному середовищі. Проте і маленький, і великий дипротодони співіснували протягом плейстоцену, а їх різниця в розмірах схожа на статевий диморфізм інших сумчастих. Крім того пошкодження отримані під час битви конкуруючих самців вдалося знайти на великих тваринах, але вони відсутні на менших. Таким чином можна зробити висновок, що дійсним є лише один вид – Diprotodon optatum.

Існує кілька гіпотез вимирання дипротодонів, як і всієї іншої австралійської мегафауни. Більшість вимирань припадає на період заселення Австралії первісними людьми (50 – 40 тис. років тому), тому основними гіпотезами зникнення є полювання людей, випалювання ними рослинності, а також вплив кліматичних факторів (підвищення аридності клімату). Близько 50 тис. років тому дипротодони в Австралії були ще численними, але вже близько 46 тис. років тому майже зникли. З приблизно 100 датованих викопних решток дипротодонів, лише 23 відносно достовірні, і невідомо жодної молодшої за 44 тис. років.

Новозеландські вчені за допомогою радіовуглецевого аналізу викопних решток болотних дерев каурі визначили, що близько 42 – 41 тисяч років тому відбулася «перехідна геомагнітна подія Адамса» – період багаторазового ослаблення магнітного поля Землі, що передував екскурсу Лашампа, коли магнітні полюси Землі помінялися місцями. Ослаблення магнітного поля (до рівня не більше 6% від нормального) призвело до того, що космічні промені майже безперешкодно досягали поверхні Землі, руйнуючи озоновий шар, що впливало на рослини і тварин як безпосередньо, так і опосередковано: через скорочення харчових ресурсів через посилення рівня жорсткого ультрафіолетового випромінювання. Ця подія також могло співпасти у часі з великим сонячним мінімумом. Вважається, що подія Адамса могла призвести до вимирання багатьох видів тварин і рослин, в тому числі до опустелювання Австралії, і вплинула на вимирання її мегафауни.

Джерела

Поширити

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter