Centuriavis — вимерлий рід фазанових куроподібних птахів з міоцену Небраски. Він відомий завдяки добре збереженому і зчленованому скелету, що зберіг череп, а також більшу частину хребта. Назва роду походить від того, що він залишався неописаним протягом майже ста років. За оцінками, Centuriavis важив 1,7 кг, що робить його порівнянним за розміром із середньою самкою великого глухаря (Centrocercus urophasianus). Centuriavis може бути спорідненим з тетеруками та індиками. Був описаний лише один вид — Centuriavis lioae.
Типовий матеріал Centuriavis складається з зчленованих скам’янілостей. Збереглася переважно передня частина тіла, включаючи череп, грудний пояс, крила та хребці аж до частини складного крижа включно. Ці рештки були зібрані експедицією Скіннера (Skinner) в 1932 році в кар’єрі Махайродус (Machaerodus), місцевості в межах дамби Меррітт, що входить до складу формації Ash Hollow. Кар’єр Махаеродус, як правило, вважається кларендонським за віком, а шар попелу над ним вказує на мінімальний вік 11,4 мільйона років.
У цьому ж місці також було знайдено додаткову плечову кістку, розмір якої становить близько 88% від розміру голотипу, і цівку. Ці кістки автори опису попередньо віднесли до Centuriavis. Вони зазначають, що різниця в розмірах потенційно може бути пояснена статевим диморфізмом, оскільки типовий зразок належав самцю, в той час як згадана плечова кістка могла належати самці. Однак, вони також зазначають, що матеріал міг також належати до іншого, другого типу куроподібних. Незважаючи на відносну повноту та збереженість типового зразка, скам’янілості Centuriavis залишалися неописаними протягом майже століття, поки не були досліджені Ксепкою (Ksepka) та його колегами.
Величезний розрив у часі між знахідкою та описом птаха став основою для наукової назви роду, що складається з “centuria” (сто) та “avis” (птах). Назва виду походить від імені Сюзанни Ліо (Suzanne Lio), виконавчого директора Музею мистецтв і науки Брюса. В цьому музеї раніше зберігалася скам’янілість.
Дзьоб у Centuriavis пропорційно коротший, ніж у сучасних індиків, зі злегка опущеним кінчиком. Ніздрі невеликі, нагадують ніздрі куріпок і степових курей. Дах черепа гладенький, чим відрізняється від тетеруків і деяких індиків, у яких над очима є шорсткості. Нижня щелепа сильніше вигнута, ніж у індиків, з коротким нижньощелепним симфізом, на якому відсутня вирізка. Збереженість черепа дозволила детально розглянути нейроанатомію Centuriavis. Виявилось, що він мав невеликі нюхові цибулини, ознака, характерна для наземних птахів. Верхній вокальний центр за ступенем випинання найбільше нагадує індичий. Добре розвинені зорові частки також нагадують індиків і розташовані майже повністю позаду найширшої точки ендокасту.
Оскільки попередні дослідження показали, що найкращим показником маси тіла у наземних птахів є довжина коракоїда, Ксепка з колегами змогли оцінити вагу Centuriavis. Вони дійшли висновку, що тварина могла досягати маси тіла 1,718 кг, що близько до середньої ваги самок великого глухаря. Це робить Centuriavis важчим за більшість існуючих видів глухарів, але все ще меншим за найбільші сучасні види глухарів, наприклад глушеця білодзьобого (Tetrao urogallus), та сучасних індиків.
Для визначення положення Centuriavis в межах куроподібних було проведено два первинних аналізи. З них перший відновив Centuriavis у великій політомії в межах кронових фазанових поряд з індиками, тетеруками, справжніми куріпками і різними фазанами. Причиною такого погано визначеного результату є включення роду Panraogallus. Цей рід однаково правдоподібно може бути стовбуровим індиком, стовбуровим тетеруком або якимось іншим типом фазанових.
Вилучення цього таксону з аналізу дозволило отримати більш чітке філогенетичне дерево, виключивши багато фазанів з політомії, присутньої в попередньому аналізі. Тут залишились лише Centuriavis, сучасний фазан-коклас (Pucrasia macrolopha), індики та тетеруки. Однак ця клада не має достатньої підтримки, враховуючи відсутність матеріалу у Centuriavis та значні скелетні відмінності між тетеруками та індиками, причому знайдено лише одну синапоморфію.
Поки не вдалося вирішити питання про зв’язок між Centuriavis і Pucrasia, вчені схиляються до гіпотези, що Centuriavis був сестринським таксоном для клади, що об’єднує тетеруків та індиків. Це відповідало б гіпотезі про те, що спільний предок цих двох родин розселився з Азії в Північну Америку і тільки потім вони розділились. Однак інші фактори роблять малоймовірним, що Centuriavis був прямим предком цієї клади. Попередні спроби визначити дату дивергенції між тетеруками та індиками вказують, що ці дві лінії відокремилися одна від одної протягом раннього міоцену, до того, як Centuriavis з’явився у складі фауни кар’єру Махайродус.
Ще більше ускладнює ситуацію те, що згаданий аналіз знехтував викопними рештками тетеруків з пліоцену та плейстоцену Євразії. Ці рештки, хоча і фрагментарні, зазвичай відносять до різних сучасних родів тетеруків. Таким чином вони дають певну впевненість в тому, що тетерукоподібні виникли не в Америці, а в Євразії. Як би там не було, це свідчить про те, що Centuriavis не був прямим предком індиків та тетеруків, а скоріше раннім родичем, що продовжував співіснувати зі своїми більш похідними родичами.
Скам’янілості
Джерела
- https://hyperallergic.com/773270/11-million-year-old-fossil-leads-to-discovery-of-new-bird-species/
- https://new-dinosaurs.tumblr.com/post/698580881416306688/centuriavis-lioae-ksepka-et-al-2022-new-genus
- https://en.wikipedia.org/wiki/Centuriavis
- https://www.deviantart.com/unenlagia90/art/Centuriavis-lioae-938247958